Знаєте, в котрий раз переконався, що «мовний срач», даруйте, з'являється, або запускається саме тоді, коли у когось немає аргументів для поступу, або сміливості для визнання цього факту.

Це я, звісно, про тих, хто має на собі хоч малу дещицю суспільних очікувань, або наділених повноваженнями осіб, а не про русмирівське сміття, з ними все ясно.

Не буду називати прізвищ зараз, але тільки одне скажу... Ніхто з нас не має сумніву, що державний кордон – священний і недоторканий. Так? І цей термін тим сильніше, актуальніше та вагоміше значить, чим агресивніший сусід, що існує за його межами і який ніколи і не збирається ті межі визнавати та миритися з їх існуванням, які як мантру щоранку повторюють – іх нєт../, онє – нєдодєржава..., ми далі ім в пользованіє тєріторію на врємя, а оні, нєблагодарниє..., їх язик нємцамі прідуманий – кожний із нас це бачить щодня у мережах «братів», хіба ж ні?!

Мова – це така сама ознака, як і герб на прикордонному стовпчику. Може, на нашому поруч із шляхетним тризубом повісимо дохлу двоголову курку?

І да, не промовчу ще про одне, нестерпне. Найбільш цинічна облуда, яка ріже та рве душу своє жорстокою тупістю – «на ньом умірают гєрої!» Та чим ви думаєте, коли це говорите?!