Людей часто непокоїть наступна невідповідність. Якщо реформи Саакашвілі в Грузії були настільки успішні, то чому стільки пересічних грузинів погано про нього відгукуються? Чому він не в своїй країні зараз?

Насправді, жодної невідповідності тут немає. Поясню в цифрах. ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності в Україні в 2014 році склав 8668 доларів. В Чехії - 29925, в Польщі - 25105, в Словаччині - 28175, Литві - 27051 (дані МВФ). Тобто "відстань" від нас сьогоднішніх до їх сьогоднішніх складає "зростання в 3-3,5 рази". До середнього рівня в ЄС - 4,5 рази, бо названі вище країни - там все ще бідні родичі.

При зростанні темпами 5% на рік ця відстань до сусідів із Східної Європи (якщо вони погодяться почекати) долається за 25 років, при зростанні темпами 10% на рік (це зазвичай звуть економічним дивом) - за 12-13 років.

ВВП Грузії за паритетом купівельної спроможності в 2004 році складав 3734 доларів, а в 2013-му, наприкінці повноважень Саакашвілі, - 7180. Зростання на 92%. В Україні в 2004-му - 6303, в 2013-му - 9143. Зростання на 45%. Тобто для Грузії велике амбіційне завдання - наздогнати Україну, бо вихідні умови - геть погані. Для України прикладом такого завдання було б наздогнати за наступні 10 років Румунію і Болгарію, бо відставання від них приблизно таке ж, як Грузії від України 10 років назад. Людям важко чекати десятки років, але, якщо ти стартуєш дуже низько, то це об'єктивна реальність, щодо якої не можна взяти пульт і якоюсь кнопкою перекрутити вперед.
Люди хотіли б забрати в Ахметова і Пінчука і вже завтра почати жити, як у Німеччині. Але в тих 8-9 тисяч доларів ВВП вже є і Ахметов, і Пінчук, тому в такому рішенні немає "Німеччини".

А Грузія в 2013-му році увійшла до десятки країн, в яких найлегше вести бізнес (кому цікаво, може почитати тут). Який відсоток людей в самій країні оцінить суть цього місця в рейтингу? На жаль, невеликий. А чи варто розраховувати, що тобою захоплюватимуться пенсіонери (третина населення), яких ти перевів на соціальну допомогу, ліквідувавши пенсійний фонд, чи бюджетники (ще 10% населення), щодо яких з'ясувалося, що на місці трьох можна залишити одного, чи ті сім'ї, в яких є ці пенсіонери і бюджетники?
Власне, реформам, які робляться для майбутнього, часто ще ненародженого покоління, складно знайти підтримку більшості. Такі реформи не гарантують, вони дають шанс.

В нашому ж випадку ми, здається, взяли темп, розрахований на десятки років перетворень.

Я гадаю, що в Україні не вистачає політичної волі, щоб змінювати країну швидко, викорінювати старе навіть ціною помилок, прорахунків і майбутніх загроз реформаторам.