Гнітючі враження і тривожні передчуття після вчорашньої зустрічі Нормандської четвірки у Парижі.

І не в мене одного, мабуть. Принаймні поки не можу знайти тих, в кого було б почуття задоволення від досягнутих на найвищому рівні домовленостей.

Брехня і маніпуляції правлять бал.

Мовчать українські дипломати, мовчать політологи та експерти. І це погано, бо запитань є більше, ніж чесних відповідей.

Зверніть увагу, що мовчать і наші заокеанські партнери, але не тому, що їм нема що сказати, а від розчарування діями української влади.

Моє відчуття - попри проєвропейську риторику українську владну машину slowly but surely (повільно, але впевнено) зносить у сферу впливу Росії:

Я не буду аналізувати очевидні ризики від передчасного проведення місцевих виборів на Донбасі, говорити про примарність виведення російських військ та повернення контролю за кордоном, аналізувати неоднозначні питання амністії бойовиків тощо.

Хочу звернути увагу на ще більш глибокі загрози для нашого з вами майбутнього, точніше на загрозливі тенденції розвитку України.

- віддаляється анексований Крим і перспективи його повернення, а влада сором'язливо замовчує цю тему і не реагує на контраверсійні заяви високопоставлених європейських лідерів з приводу Криму;

- примарною стає перспектива членства України в НАТО;

- не менш проблематичною стає інтеграція в ЄС, оскільки, з одного боку, цьому перешкоджає височезний рівень корупції на найвищому рівні і небажання з нею боротися, а з іншого, Росія володіє важелями впливу на рішення уже нової української влади;

Це дуже небезпечні сигнали. Невже українська жертва впродовж останніх двох років була марною?! Не хочу вірити.