Зрозуміло, що всі звернули увагу на заяву Лукашенка щодо перспектив будівництва російської військової бази під Бобруйськом, а також інші виступи проти обраного Москвою курсу, пише в своєму блозі на «Новому часі» колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко.

Інше питання – що за нинішніх обставин Росію навряд чи цікавить думка Білорусі, занадто вже та залежить від РФ як в економічному, так і в політичному, а також військовому плані. Тому перебільшувати значимість останніх демаршів Лукашенка не варто. Вони були орієнтовані на внутрішній ринок, а також повинні заспокоїти Захід, хоча треба бути наївним, щоб не зрозуміти, що Москва може побудувати свою військову базу і без консультацій із Білоруссю.

Для цього у неї є величезна кількість двосторонніх договорів, починаючи з договору про союзні держави і закінчуючи зобов'язаннями вільного доступу союзних військ на територію та спільну оборону повітряного простору.

Москва ні за які пряники не погодиться не те що змиритися, але навіть й думки припустити про те, що слідом за Україною з її сфери впливу піде і Білорусь. Це буде означати тотальне фіаско горезвісного «руского міра» та інших політико-релігійних фантазій, якими сьогодні забиті голови російського керівництва.

Тому до стану повної незалежності Білорусі від Москви лежить ще дуже довга дорога. Тим не менш, якщо ми зможемо стимулювати цей процес, в першу чергу, через змужніння громадянського суспільства в Білорусі і допомогу йому, думаю, ці зміни не за горами. Адже диктатори приходять і відходять, а народи залишаються. Сподіваюся, навіть у середньостроковій перспективі, вже через 10–15 років, Білорусь стане зовсім іншою країною.

Росія, зрозуміло, буде робити все, щоб цього не сталося. Для неї втрата України була 90% фіаско, а України та Білорусі – 100%. Відповідно, будуть робитися всі можливі та неможливі речі для того, щоб цього не допустити.