Що ми бачимо у ґрафіті Софії Київської, найстародавніших зразках побутових текстів слов'ян у Східній Європі?

По-перше, закінчення («-ові», «-єві») в іменах буквально в сотнях написів: «Господи помози рабу своєму Ставърови», «Господи помози рабу своєму Борисови владьдцу», «Георгиеви и мечнику княжу Васильви», «Господи помози рабо поп своим Павлоу, Семенови, Кузови, Фомѣ, Пеоновѣ», «Господи помози рабу своєму Безуєві Івану отроку Добинича і Марієві (від чоловічого імені Марій) с ним», а також «Лазореви», «Григореви», «Григорієви», «Гаврилови», «Семенови», «Павълови», «Фсыпорови», «Даниловы», «Данилови», «Гнатови», «Федорови», «Феодорови», «Оугринови», «Василеви» тощо.

Характерне для української мови чергування «к» і «ц», «к» і «ч»: «Господи помози Луцѣ владичину дияку»...

Притаманна українській мові заміна «ф» на «хв»: «Сподоби мя грішнаго отче Хведа не поби сноуа зъ черньцями».

Характерні для української мови прізвища: «Іоан Сліпко», «інока Спысовича», «Иван Хоудый», «Жадько», «Неженович», «Янчин».

Чітка «ы» згідно зі правилами української фонетики: «роусьскый князь благый», «русьскыи кънягыни», «великый», «Всеволожа княгыня», «послухы» (свідки).

Кличний відмінок, властивий українській мові: «Святый Пантелѣмоне», «О горе тобѣ Андрониче охъ тобѣ небоже».

Українське закінчення дієслів «-ити», «-іти»: «Бо суть ісъподоб поулучити млсть от тебе», українське закінчення «у» в родовому відмінку однини чоловічого роду: «Аврам отмолися з того спору».

Властиве українській мові м'яке «ц» наприкінці слів: «чернця», «помилуй Валерця», «поможи Архипцю».

Типово українські фрази: «Никон псал въ неділу посередь съпаса»,»Господи помози рабу своєму Ігнатеви на пръзъвище ми има Саєтат», «Отпил крзу би ту коли» (автор ґрафіті кається, що пропив у Києві корзно – плащ), «Попаше Коузьма порося» (автор кається, що їв у піст свинину), «мати не хотячи дѣтичя бѣжя гет».

Останню фразу в книзі Висоцького переклали так: «Мать, не желая ребёнка, бежала прочь...» А українського перекладу не потрібно.

Характерні для української мови імена: «Михалко», «Стипъко», «Гнат» поряд з «Ігнат», зрештою – «Володимиръ» при згадці про смерть Володимира Мономаха, на тому ж стовпі храму, де є згадка про поховання його батька Всеволода.

Цікаво, що стародавні написи допомагають нам вивчати українську мову, а українська мова допомагає вченим вивчати стародавні написи.

Наприклад, на Софії Київській є повідомлення про купівлю «княгинею Всеволодовою» «Боянової землі» за 700 гривень «драницями»: «А передъ тими послухы купи землю княгыни Бояню всю и вдала на неи семѣдесят гривѣнь соболии а в том драниць семѣсту гривѣнь».

Яких тільки гіпотез не висловлювали російські вчені щодо того, що таке «драниці», доки не згадали українську мову. Плату було внесено шкірками соболів, «драницями», десятина з якої пішла на Софію.

Мова ґрафіті за своєю суттю є архаїчною українською, із домішком церковнослов‘янізмів, та, подекуди, грецизммів. Усе це XI-XIV століття.