Словник часів УНР. 1918 рік

Постійний представник України при ООН Сергій Кислиця у Твіттері виловив пропозицію про повернення Росії її питомої історичної назви "Московія" на законодавчому рівні в Україні. При цьому послався на досвід іменувань держав у інших народів.

"Візьмімо Magyarország: Угорщина українською, Hungary англійською, Ungarn німецькою, Węgry польською. Österreich – Austria англійською, Rakúsko словацькою… Одним словом, хто як хоче, так і називає. То що нам – Кабінету Міністрів, Верховній Раді – заважає повернути Московії її історичну назву? Нинішня все одно вкрадена", – написав Кислиця, пише для "Радіо Свобода" голова Вченої ради Національного університету "Острозька академія", професор, заслужений діяч науки і техніки України Петро Кралюк, інформує UAINFO.org.

Постійний представник України в ООН Сергій Кислиця під час виступу на екстреному засіданні Генасамблеї ООН, в якому він назвав Росію «державою-терористом». Нью-Йорк, 10 жовтня 2022 року

Також постпред України в ООН запропонував своїм читачам проголосувати, чи підтримують вони цю пропозицію. Абсолютна більшість, понад 90 відсотків, підтримали її. Звісно, це можна сприйняти як вмілий тролінг. Та все ж пропозиція варта уваги.

Звідки пішла назва Росія?

Коли звернемося до документів, а також народної пам’яті, то побачимо, що в нас (та, зрештою, не лише в нас, а й у багатьох європейських народів) терени «справжньої Росії», власне російське Нечорнозем’я, де сформувався т. зв. великоросійський чи то російський етнос, Росією не називали, як і не називали її жителів росіянами.

Наприклад, у «Повісті минулих літ», яка, ймовірно, була написана на початку ХІІ ст., фігурує поняття Русь. При чому Русь трактувалася в широкому й вузькому розумінні. У вузькому розумінні – це терени нинішньої Центральної України, Київська земля. У широкому – переважно землі, що лежали на шляху із варяг у греки. Водночас греки, що жили у Ромейській (Візантійській) імперії іменували Русь Росією. І цей грецький термін з часом почали використовувати українські книжники.

Щодо земель нинішнього російського Нечорнозем’я, де з часом з’явилася Москва й, відповідно, Московське князівство, то вони розглядалися як околиця, куди сягали впливи київських князів. Але ці землі тривалий час Руссю не називалися. Існував термін для їхнього означення – Залісся. Тобто землі «за лісом» щодо центральних областей Русі. Тут проживало переважно не слов’янське, а угро-фінське населення (весь, меря).

Однак ці землі опинилися під контролем руських князів, завдяки яким і здійснювалася слов’янізація. Цими князями було засновано низку міст. Й деякі з них іменувалися заліськими – Володимир-Заліський, Звенигород-Заліський, Пререславль-Заліський. Ці землі іменуються Заліссям навіть у такій відомій пам’ятці, як поемі «Задонщина», що розповідає про боротьбу московського князя Дмітрія Донського з татарами. Цей твір був написаний орієнтовно вкінці XIV чи на початку XV ст.ст.

Московія – не Росія

За землями Залісся з XV ст. закріплюється нова назва – Московія. Походила вона від назви міста Москви, що стало основним політичним центром у цьому регіоні. Московське ж князівство, як і загалом Залісся, входили в політичну систему татарської Золотої Орди. Московські князі вважалися васалами династії Чингізидів, що правила в цій державі.

Навіть після розпаду Золотої Орди московські правителі визнавали васальну залежність від кримських ханів. Останні були Чингізидами й, фактично, вважалися спадкоємцями золотоординських ханів. Водночас московські князі брали участь у міжусобній боротьбі, що велася в Золотій Орді, а після розпаду цієї держави претендували на золотоординський простір. Звідси зрозумілими стають походи московських правителів на терени Поволжя й Сибіру, де після розпаду Золотої Орди утворилися Казанське, Астраханське й Сибірське ханства.

Відповідно, Залісся-Московію в XV-XVІ ст. не розглядали як спадкоємців Русі. На спадок останньої переважно претендували литовські правителі. Не випадково в їхній титулатурі звучало не лише великий князь литовський, а й руський. Щоправда, й московські правителі у XV ст. також починають претендувати на руський політичний спадок і на землі колишньої Русі. Зокрема, вони здійснили експансію на багаті новгородські землі.

І все ж колишні землі Залісся не вважалися Руссю, а іменувалися Московією. Натомість Руссю продовжували іменуватися переважно українські землі.

Русь

Іноді поняття Русь переносилося на землі Білорусі. Однак для їхнього означення більше використовувався термін Литва. Жителі України в період Середньовіччя й навіть Нові часи переважно вживали Русь для означення своїх земель.

Наприклад, письменник Станіслав Оріховський (1513-1566), який походив із Галичини і твори якого були добре знані в Європі, писав, що його батьківщина Русь, маючи на увазі виключно українські землі. У творах українських авторів XVІ-XVІІ ст.ст. достатньо чітко розмежовуються поняття Русь та Московія. Наприклад, це бачимо в поемі Івана Домбровського «Дніпрові камени» (20-і рр. XVІІ ст.).

Розмежування поняття Русь й Московія спостерігаємо й у тодішніх європейських авторів. Наприклад, у відомому творі дипломата Сигізмунда фон Герберштайна «Записки про Московію» (1549) або в роботі єзуїта Антоніо Поссевіно «Московія» (1586). Таке розмежування знаходило вияв і в мовах та свідомості європейських народів.

Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року). А у правому верхньому кутку позначено розташування Московії – Moscovia Pars (Земля Московія)

Після Переяславської ради 1654 року почалася інкорпорація Лівобережної України до складу Московії. При цьому деякі українські книжники намагалися утвердити думку, що поняття Русь поширюється й на землі Московського царства. Вони сподівалися зробити Московію «своєю», розповсюджуючи на неї свою культурну експансію. Справді, вкінці XVІІ ст., а особливо в XVІІІ ст. чимало українських інтелектуалів опинилися в Московії, піднімаючи тут культурний рівень.

У 1674 р. був опублікований історичний твір «Синопсис», підготовлений у Києво-Печерській лаврі (вважається, що його автором був настоятель цієї обителі Інокентій Ґізель). У цьому творі чи не вперше обґрунтовувалася думка, ніби династія московських правителів походить від колишньої київської династії.

Зараз цю київську династію під впливом російської історіографії іменують Рюриковичами, хоча в літописах її, радше, називають «Володимировим племенем». Відповідно, в «Синопсисі» говорилося про «перетікання» політичних центрів Русі. Мовляв, спочатку таким центром був Київ, потім ним став Галич і врешті Москва.

«Синопсис» став своєрідним освітнім бестселером. Його майже протягом століття, з кінця XVІІ віку й до кінця XVІІІ віку, використовували як підручних історії в школах. Можна говорити, що саме «Синопсис» сформував російську історичну свідомість.

Процес заміщення

У цьому творі відносно широко починають використовувати терміни Росія (як синонім Русі). Наприклад, там читаємо: «...всієї Росії перший самодержець Володимир і другий, Мономах, Росією володів...». Як бачимо, йдеться тут про київських князів й вони іменуються російськими. Їхні ж піддані називаються росіянами чи росами.

При цьому «Синопсис» хоча й прагне поєднати росіян-росів, власне українців, та московітів, все ж розмежовує їх. Наприклад, коли говориться про т. зв. Скіфію, фактично, землі Східної й Центральної Європи, у творі читаємо, що тут живуть різні народи – «москва, русь, поляки, литва, пруси та інші» (Українська література XVII ст. Київ, 1987. С. 169-170).

Сам же термін Росія як назва держави почав фігурувати з 1721 р. Тоді з’явилася Російська імперія, яка прийшла на зміну Московського царства. Однак українці й далі часто себе називали руссю, русинами, натомість жителів колишнього Залісся москалями, московітами. Принаймні в українському фольклорі москаль – це те, що зараз звично іменується росіянином.

Сам же термін росіянин для означення населення колишнього Залісся-Московії утверджувався в Російській імперії, а пізніше в Радянському Союзі. Цей термін, як бачимо, украдений у нас, українців. І його нам облудно нав’язали з допомогою імперських державно-політичних структур для ідентифікації заліщуків-московітів.

Тому пропозиція Сергія Кислиці іменувати нинішню Російську Федерацію Московією й, відповідно, росіян московітами, закріпивши таке в наших державних документах, не є безпідставною. Це важливо не лише для нас, щоб дистанціюватися від т. зв. «русского мира», а й для інших народів та держав, які почнуть дещо інакше дивитися на історію Залісся-Московії.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube