На відміну від тих, хто вважає політичним трюком опублікований на початку листопада американським журналом Forbes рейтинг найвпливовіших людей світу, де на першому місці - президент РФ Володимир Путін, я переконаний, що йдеться про констатацію об'єктивного факту. Справді-бо: попри всі економічні й політичні санкції, попри всю грізну риторику західних лідерів, попри саркастичні статті провідних світових медіа, головний «кремлівський чекіст» має колосальну стабільну підтримку з боку росіян і продовжує нанизувати одну авантюру за іншою на стрижень своєї імперської геополітики. А на додачу у Путіна - десятки мільйонів прихильників на Заході та сотні мільйонів - у країнах, які колись звалися «третім світом».

Отож першість у рейтингу журналу Forbes - до речі, здобута вже втретє, - як на мене, не є випадковістю чи постмодерною грою редакторів видання. Та є інша, вагоміша проблема: чи можна вважати людиною в повному сенсі слова того, кого експерти назвали «найвпливовіша людина світу»?

Бо ж людина - це не просто «біологічне поняття» (адже як суто біологічна істота особина виду Homo sapiens вижити, вирости та стати суб'єктом життєдіяльності не може, тільки поряд з іншими людьми і з їхньою допомогою). Як говорив філософ Мераб Мамардашвілі, «людина не є елементом якогось причинного природного ланцюга, вона не продукується природою». Людина - це її світ, це здатність до зумовлених моральними принципами, а не фізіологічними потребами вчинків, це прагнення жити «для свого роду і народу», як сказав колись поет.

А що ж Путін?

«Для мене головний показник глибокої і повної ненормальності Путіна - це відсутність будь-яких відомостей про його родину. Хто поряд із ним? Де його діти і як їх звуть? Навіть якщо там якась страшна таємниця - все можна обіграти в сучасній пропаганді, - зазначив у Facebook знаний російський біблеїст, перекладач і публіцист Андрій Десницький. - Але якщо людина старанно приховує від загалу найближчих, роблю висновок: близьких у нього немає, і, мабуть, давно. Дуже давно. Можливо, ніколи і не було. Близький собі він сам, і тільки. І це дуже небезпечно для всіх нас - немає бажання залишити квітучий світ своїм онукам і правнукам. Але може з'явитися бажання забрати цей світ із собою в могилу».

Нещодавно російським сегментом інтернету прокотилася чергова хвиля інтересу до дітей Путіна - мовляв, його дочка Єкатерина Тихонова є доларовою мільярдеркою. Керівник прес-служби Путіна Дмітрій Пєсков це повідомлення спростував, але дуже вже своєрідно. Десницький резюмував: «Пєсков, який не знає, чи є у Путіна дочки і хто вони, звичайно, в черговий раз потішив. Це вже цинізм позамежний».

 Що ж, ставлення до сім'ї, до дітей і до інших близьких людей багато що може розповісти про диктаторів. Скажімо, у «команданте Куби» Фіделя Кастро була лише одна офіційна дружина й один народжений у шлюбі син - найстарший,Фіделіто, він же нині 65-річний Фидель Кастро Диас-Баларта. Ще семеро своїх дітей Фідель визнав (в тому числі й дочку, яка втекла до США і стала запеклим противником гаванського режиму), а близько півсотні - ні... Йосиф Сталін до таких масштабів не дотягнув: дві офіційні дружини, кілька майже офіційних коханок, відтак четверо синів - Яків Джугашвілі, Костянтин Кузаков, Олександр Давидов, Василій Сталін - й одна дочка, Світлана Сталіна. Долі своїм офіційним дітям Сталін зламав - кожному по-різному. А от ті, хто був на віддалі від деспота, прожили нормальне життя...

Натомість Микита Хрущов у плані особистого життя був людиною більш патріархальною і нормальною; дві дружини (перша померла молодою, з другою жив до останку), у проміжку між шлюбами - йшов 1920 рік - «бойова подруга», п'ятеро дітей - двоє синів і чотири дочки (одна з яких померла немовлям). Найстарший син Леонід був льотчиком, загинув у повітряному бою. Всі діти виявилися цілком притомними, батько життя їм не ламав і дуже цінував свою «велику родину», включно із зятями, онуками й правнуками, яка платила йому пошаною та любов'ю.

І, нарешті, ще про двох тиранів. Гітлер приховував від усіх, що має позашлюбного сина, і тільки найближче його оточення знало про існування Єви Браун. Офіційно фюрер удень і вночі дбав про долю нації, всього себе присвятивши Німеччині, тож йому, мовляв, не до особистого життя; цим він істотно відрізнявся від італійського дуче Муссоліні, який не ховав від народу ані дружину, ані нащадків, ані коханку Клару Петаччі. Виглядає, що Путін, який у перші роки правління намагався копіювати Муссоліні, в тому числі й хоча б інколи показуючи свою офіційну дружину і згадуючи дочок, нині значно ближчий до Гітлера - а той, як відомо, виходячи зі своїх ідеалів, у 1945 році був готовий потягнути за собою весь німецький народ у прірву смерті, тож віддав наказ зруйнувати всю Німеччину при відступі військ; але деякі його урядовці й генерали, на щастя, не виявилися настільки нелюдями, і наказ цей саботували. Відтак, видається, побоювання Андрія Десницького мають під собою реальне підґрунтя, питання тільки в тому, чи знайдуться в керівництві РФ у разі крайньої потреби відважні військовики та чиновники?