Знаєте, чим сильна сучасна молодь? Бо вона не вражена постсовковою бацилою невпевненості, чим просякнуті старші покоління українського суспільства... На кофе-брейк між зніманням польський чиновник спитав, коли Україна почне знімати касові фільми? в чому справа?

Я, оператор, світлячі, ми всі старші. Не дідусі, але з певним віковим вантажем та досвідом. І ми промовчали. бо для нас і так все зрозуміло. А от помічник оператора, молодий хлопець, не знаю, чи він вже закінчив свого карпенка, спокійно відповів:

- Бо в Україні в тисячу разів легше вкрасти гроші під виглядом створення кіно, ніж запустити справжній проект.

- Як то, - виглядало, що поляк щиро зачарований відповіддю.

- Запаковується все в наболілу або козирну навколопатріотичну тему, припудрюється розмовами про порятунок українського кіно. А далі за схемою, як при Януковичі.

Хлопець говорив просто, впевнено, відверто. Відчувалося, що його не тільки замахало те, що відбувається, але знає, чого хоче, і, що для цього треба робити. Молодь захищає Україну не тільки в АТО.

Тут, в українському кіно, своя передова. І вона не завжди безпечна, бо величезні гроші, і не менш відповідальна.

Хоча прошу не вважати, що даним прикладом я мав за мету заперечити тезу, що можна і в 70 у душі залишатися двадцятирічним.