Анонсоване керівництвом Росії продуктове ембарго відносно нашої країни, наслідки якого, до речі, потребують тверезої оцінки (а не так, як довелось чути: в найширшому діапазоні від «пропало все» до «на Україні це взагалі ніяк не позначиться»), змусило задуматися на підзабуту тему: чи не занадто ми різко почали розривати економічні зв'язки в рамках СНД?

Економіка України в основному є експортоорієнтованою, тому її стан багато в чому залежить від сприятливої кон'юнктури на зовнішніх ринках. При цьому головною проблемою нашої економіки є той факт, що на зовнішні ринки поставляються, як правило, товари з низькою доданою вартістю, тоді як в Україну ввозяться, навпаки - з високою доданою вартістю. Основними галузями, на яких базується бюджет нашої країни, є чорна металургія, сільське господарство, машинобудування, хімічна та вугільна промисловості. Тобто, галузі, що експортують, головним чином, сировину, напівфабрикати та товари низького ступеню обробки. Про це у своєму блозі на сайті "Новое Время" пише Богдан Данилишин.

Сьогодні багато говорять про надану вітчизняним товаровиробникам можливість вільніше і ширшого виходу на ринки Євросоюзу. Але тут необхідно позбутися від ілюзій і тверезо оцінити наші перспективи на цих ринках, враховуючи низький технічний рівень виробничого потенціалу нашої країни, а також домінування застарілих технологій, через шо вироблена в Україні продукція має високу енерго- та матеріаломісткість; невідповідність міжнародному та європейському рівням вимог вітчизняних стандартів на продукцію; наявність цілого ряду технологічних, управлінських, інституціональних та інших несумісностей з країнами ЄС.

Виходячи з цього, очікування на швидку та успішну інтеграцію України у світову економічну систему виглядають малореалістично. Наша економіка зараз елементарно не готова до завоювання нових ринків, вона не в змозі забезпечити випуск конкурентоспроможних на світових ринках товарів. При цьому в риториці влади з приводу економічних реформ присутній виключно популізм, без будь-яких виразних і реалістичних планів економічних перетворень. Так що, навряд чи ситуація в українській економіці найближчим часом зміниться на краще.

До того ж, реалії сьогодення такі, що у жорсткій конкурентній боротьбі на світових ринках виживають не стільки окремі країни, скільки їх об'єднання, які формуються переважно по торгово-економічним інтересам. В умовах економічної глобалізації, яка відбувається в світі, окремо взятим країнам неможливо вистояти в жорсткій конкурентній боротьбі з економічно розвиненими країнами та їх об'єднаннями, а, отже, без урахування цього не вийде і нам забезпечити стабільність у соціально-економічному розвитку України. Як правило, міждержавна інтеграція тим ефективніша, чим ближчі народи цих країн культурно і ментально - це значною мірою визначає їх виробничу культуру.

Слід чесно зізнатися самим собі, що Україна поки не готова до ефективної та швидкої інтеграції з ЄС, і ні про яке повноправне членство нашої країни в ЄС зараз не може бути і мови (у Євросоюзу і без нас проблем вистачає - Греція, Кіпр, біженці, терористичні загрози, відсутність економічного зростання). Поки нам обіцяють лише асоціацію, але в обмін на проведення болісних економічних реформ за рецептами МВФ. Причому, очевидно, що такі умови поставлять українську промисловість у невигідне становище порівняно з розвиненими країнами Заходу (та й не лише Заходу), оскільки у нас для міжнародної торгівлі немає конкурентоспроможної на світових ринках промислової продукції високих переділів (є тільки відносно конкурентоспроможне сировина).

Тому в такій ситуації тотальне припинення співробітництва України з країнами СНД стало б у стратегічній перспективі недалекоглядним кроком. Не варто забувати, що СНД є не стільки політичним союзом, скільки щодо ефективним економічним об'єднанням держав колишнього СРСР, вся економіка якого була єдиним господарським механізмом. За винятком продукції ВПК, вся промисловість СРСР (і відповідно потім СНД) була неконкурентоспроможна на світових ринках, так як вона вся використовувалася, практично, всередині СРСР. І, розуміючи це, еліти колишніх радянських республік свого часу створили СНД для збереження торгово-економічних зв'язків на пострадянському просторі.

Саме крізь призму розвитку співробітництва, насамперед, на економічному і науково-технічному напрямку, розглядали цю організацію попередні керівники України. Навіть, незважаючи на серйозне зниження обсягів торгівлі з РФ, на сьогоднішній день країни СНД залишаються великими торговельними партнерами, забезпечуючи значну частку зовнішнього товарообігу. Якщо ми повністю розірвемор ці зв'язки, нам доведеться набувати нових, на незнайомих нам світових ринках, але не факт, що ми знайдемо собі там місце.

З торгівлею сировиною проблем не буде, але необхідно пам'ятати, що це торгівля низькомаржинальною продукцією, і на ній небагато заробиш, особливо під час поганої цінової кон'юнктури на зовнішніх ринках. А кон'юнктура буде такою ще досить довго, так як світ вступає в цикл «дорогого долара». Історично високі цінові рівні долара завжди характеризуються відносно низькими світовими цінами на сировину. А створювати нові сектори промисловості нової індустріальної економіки в той час, коли ми не захищені державною протекціоністською політикою, практично неможливо.

Тому, перш ніж побудувати нову сучасну індустрію в Україні, не потрібно вщент руйнувати стару - вона ще працює.

Так, події останнього часу, війна з Росією, викликають в українців, м'яко кажучи, відразу до підтримання економічних взаємин з РФ. Але слід пам'ятати, що Путін - це не вся Росія, і він не вічний, коли-небудь йому доведеться покинути свій пост, добровільно чи ні, а зруйновані господарські зв'язки всередині СНД не повернеш (додам, що економічне співробітництво з країнами СНД - це аж ніяк не лише з РФ). І нам треба зараз подумати, щоб не зробити необоротних вчинків, наслідки яких потім неможливо буде виправити.

Зрештою, цей шлях не унікальний. Франція і Німеччина, Німеччина і Польща пройшли його. І їм теж багато чого довелося подолати в непростих взаєминах між собою після Другої Світової війни. Але вони знайшли у собі сили. Якщо ми хочемо стати членами ЄС, то ми повинні використовувати і цей їхній досвід. Стратегічно наше місце, звичайно, в Європейському союзі. Але туди ще потрібно потрапити, і бажано з нормально функціонуючою економікою.

Якщо ж питання відмови від співпраці в рамках СНД таки пройшло точку неповернення, пропоную найсерйознішим чином розглянути перспективи співпраці України з країнами Вишеградської четвірки - в найближчій статті я поясню доцільність цього.