Якісь дивні відчуття від музею ван Ґоґа в Амстердамі. Картини його зараз "коштують" під 100 мільйонів баксів – хоча він був бідний, як жебрак. Музей трохи гламурний і грайливий – хоча найкращі свої картини він писав у психлікарні. "Епізод із вухом" зробив із нього такого собі bestselling freak – хоча вся ця історія моторошна і дуже сумна.

Нещастя художників у тому, що потім їхні твори стають часто символом багатства, а тому потрапляють у зовсім невластиві для себе середовища. Можливо, вони страждають від цього. Письменникам і філософам тут простіше, з них складніше зробити кітч.

До речі, тільки сьогодні зрозумів, що страшні душевні кризи у ван Ґоґа та Ніцше сталися майже одночасно: Ван Ґоґ відрізає собі частину вуха та приносить його повії Рашель (чи Рахель? чи "Рейчел"?) в Арлі 23 грудня 1888 року; Ніцше кидається на шию коневі в Турині, 3 січня 1889 року. Між цими двома подіями – 10 днів та 400 кілометрів. Щось було тоді в повітрі, мабуть, щось рухалося не так.