Партнер нашого сайту, інтернет-видання "Мегаполіс" розпочинає публікувати розмови з неординарними людьми, чиї історії варті прочитання і поширення. Перша з них – про тендітну, але надзвичайно сильну духом і мудру жінку Тетяну Мудрак.

Юрист за фахом, Тетяна любить подорожувати. Проте до певного часу ця чарівна жінка й гадки не мала про те, що колись відпочиватиме в «диких» умовах - без готелів, all inclusive та турботливого персоналу. І ось взимку 2009 року світ для неї, без перебільшення, перевернувся з ніг на голову: доля розпорядилася так, що Тетяні довелося зануритися у кардинально інше життя. І поїхала вона в дику Індію не на тиждень, а... на цілих 46 днів! Про те, як кинути все і поїхати в Індію, наскільки рятівний крик посеред океану, справжні цінності і те, який насправді тісний світ читайте далі – з перших уст.

Пропозиція кинути все і поїхати в Індію пролунала в такий момент, коли я її менш за все очікувала. Але вона мені, напевно, понад усе потрібна була саме тоді. Я переконуюся в тому, що хоч ми будуємо своє життя, але вищі сили подають нам сценарій, який уже написано. Гадаю, Господу Богу було завгодно розкрити мені очі. Я одержала необхідні ресурси і людей, які спровокували ті чи інші ситуації, щоб поїздка стала реальною.

Здійснювалася поїздка просто магічно. Ця історія для мене є чимось на кшталт особливого епізоду із серіалу мого життя, бо вона дуже цікаво розпочалася і завершилася. У мене був життєвий конфлікт - такі речі ніколи не викликають позитивних емоцій. Цей негатив не просто залишається, а й накопичується, і ти хочеш його позбутися.

Люди по-різному вирішують таку проблему. Я змінила роботу і оточення, зробила серйозний крок задля зміни майбутнього. Минуло три місяці, почалася рутина, але хворобливий стан залишився.

І ось - телефонує мені знайома і каже: «Їдьмо в Індію!».

Вона знала про складну ситуацію в моєму житті і мала досвід подібних поїздок. А я їй кажу: «Ти що, з глузду з'їхала? Щойно минуло три місяці, як я на новій роботі, у мене душевна драма, грошей не залишилося на жодні поїздки». Я ж розумію, скільки насправді треба для подорожі, бо раніше бувала у багатьох європейських країнах. А вона мене переконує, що є зовсім інший варіант - беремо квитки і самостійно організовуємо маршрут та проживання. Виходить бюджетно. Я відмовилася.

Через тиждень знайома знову зателефонувала мені, попросила поміркувати над пропозицією. А потім - ще раз. І я замислилася: треба зважати на знаки, бо погані вони чи хороші, а даються нам недарма. Я почала думати, для чого це мені дається, що я можу з цього взяти. І, до речі, за таким принципом продовжую жити досі.

Я взяла аркуш паперу, розділила його на дві частини - «за» і «проти». Що це мені дасть, що я отримаю, що віддам і що втрачу. І побачила, що вимальовується дуже хороша картина. Бо на носі зима (це був кінець листопада), я хочу шубу, чобітки, шапку, а все це - дорого. Тож від такої пропозиції втрачати мені нічого. Нових вражень не було, хоч я мала в них серйозну потребу. І я не просто погодилася на цю авантюру, а й захотіла поїхати.

Коли ти чогось справді сильно хочеш - ти це отримаєш

І почали з'являтися можливості. За два тижні з'явилося все, чого я потребувала. Мені запропонували проект, і я заробила грошей для купівлі квитків та проживання. Знайомий позичив гроші, яких не вистачало. Причому дав удвічі більше, ніж я попросила, і сказав, що повертати не потрібно. З візою теж не виникло жодних питань. Все спрацювало так, щоб втілити в життя задумане.

Щоб зменшити вартість поїздки, квитки назад купувала заздалегідь, тому що в такому разі вони значно дешевші. Тому й вийшло так, що тривалість відпочинку склала аж 46 днів. Чекати мене на новій роботі ніхто не буде, такої тривалої відпустки не дають навіть держслужбовцям після кількарічної служби. От я й звільнилася з компанії, хоча справи у мене владналися. Директор сказав, що після приїзду розгляне можливість мого повернення на посаду.

Але без казусів - ніяк. Як зараз пам'ятаю, це було 6 грудня. Телефонує моя знайома і каже, що не може зі мною поїхати. У результаті залишаюся я з валізами. Без знання англійської і з повною відсутністю орієнтиру на місцевості. Де жити, куди я їду? Ні готелю, нічого. Я маю білети і валізу. І хороший настрій.

Такий етап теж треба пройти. Саме про це я подумала потім. Це можливість перевірити, наскільки я можу адаптуватися в тій чи іншій ситуації. Я сказала знайомій, що приймаю її рішення. І, хоч вона й редиска, на зефір її вже не перетвориш. Тому попросила її потурбуватися про те, щоб я в Індії була не сама, і щоб десь жила.

Я усвідомила, що мені все потрібно робити самостійно. Але винуватиця авантюри таки познайомила мене з прекрасною парою досвідчених мандрівників-одеситів, які саме тоді подорожували Індією. На дивіденди від свого бізнесу ці чудові люди мандрують світом вже тривалий час, у них зовсім інше мислення, ніж у більшості людей після 50-ти років. Я познайомилася з ними в аеропорті - виявилося, що їхня поїздка на 26 днів коротша, ніж моя.

Після прибуття в Індію я дізналася, що в моєму багажі хтось порпався. Ця новина була, як грім серед ясного неба - о 4 ранку в геть чужій країні. Валіза розкрита, речі розкидані абияк...

Індія на картинках дуже відрізняється від реальності. Побачивши людей такими, які вони насправді, я уявила, що якесь індусятко копирсалося у моїй валізі... У мене був шок.

Друге, що мене вразило, коли я вийшла у міжнародному аеропорті - відсутність зливного бачка до унітазу. У них така культура, вони просто не користуються звичними для нас сантехнічними наборами, зливними бачками - мають лише краник та кухлик. Але я це усвідомила трохи згодом. Лише потім я почала розуміти, де я і як взагалі люди живуть. Бо, як я вже казала, заздалегідь не ознайомилася з інформацією про країну, тож їхала ніби навмання. Тому все, що траплялося на моєму шляху, було суцільним «вибухом мозку».

У мене був запит - «одержати емоцій». Та я не уточнила, яких. Я хотіла змін, очищення, натхнення, хорошого настрою і нового життя. Все це я одержала. Але ці моменти дуже дивували мене і, якщо чесно, розчаровували.

Треба дуже відповідально формулювати бажання, бо вони здійснюються

Перше моє враження про Індію: «який жах». З аеропорту в місто ми їхали в темряві. Потроху розвидніло, і я жахнулася. Це було не те, чого я хотіла, куди я їхала. Я сиділа в крихітному таксі, скорчившись, тому що великих авто в Індії просто немає. Вони ж усі маленькі, і машини в них відповідні. А довкола поля, бананові плантації, різнокольорові будинки без дахів, якісь психоделічні малюнки... Це був штат Гоа, далеко не готельна зона, а туристична - для «дикого» відпочинку.

Поки ми їхали, кожна хвилина світанку шокувала мене. Коли я вийшла з таксі, то відразу забруднилася липким червоним піском. А далі - не ті запахи, несмачна їжа, некрасиві люди... Такі порції різних вражень я одержувала впродовж перших трьох днів. Я навіть почала зворотний відлік днів, які залишилися до мого від'їзду.

Якщо ситуацію змінити неможливо, треба змінити своє ставлення до неї

Далі я зловила себе на думці, що мені дуже важко розслабитися. Це справді складно, коли перед тим кожен день починається з планів - що зробити, кому зателефонувати, організувати, проконтролювати, приготувати, попрати... А тут цього не було.

Час ніби зупинився. На роботу йти не треба, ти наче завис у невагомості. І що з цим робити? Друзів немає. Телефон - звісно, можна дзвонити, але дорого. Інакше - нема. А часу в тебе - вагон і маленький візок.

Я усвідомлюю, що, лігши на ліжко, намагаюся розслабитися, а все тіло починає сильно тремтіти. Воно не заспокоюється, релаксації немає. І мною так трясло довго. Вже потім я взяла себе в руки, з часом переборовши це. Я почала прислухатися до внутрішнього голосу, відзначаючи, що можу, а що ні, і що при цьому відчуваю. Раніше я ніколи не звертала увагу на свої переживання впродовж дня, не фіксувала, як реагую на події.

Це стало можливістю відчути себе зсередини. І це чудово, бо жодний готель чи короткотермінова поїздка такого не дадуть. До того ж, відкриваються незнані внутрішні ресурси.

Мені було важко адаптуватися в англомовній країні без знання англійської. Я знала лише двох досвідчених мандрівників, з якими тільки-но познайомилася. А треба ж було якось жити і щось робити, а не лежати у будиночку і тремтіти. Та це потрібно було пережити. І тут постало питання - а що я можу в цих умовах? Взявши себе в руки, я зрозуміла, що здатна багато на що.

Ти одержуєш те, що даєш. Тому давати треба тільки найкраще

Період адаптації тривав 7-10 днів. Запахи, умови, люди, побут, можливості - спочатку все це я бачила в негативних тонах. Мені все це не подобалося. Я з усім боролася і страждала, але ситуацію змінити не могла. Тому вирішила змінити своє ставлення до неї.

Очищення відбулося тоді, коли накипіло. Я прийшла на пляж у поганому гуморі. У мене з'явилося бажання заплисти так далеко, щоб нічого й нікого не бачити. Це стало для мене відкриттям: я справді далеко запливла, десь на кілометр. Коли я спинилася, люди на пляжі були зовсім крихітними. Я й непідозрювала, що можу так далеко і довго плавати. Раніше я не запливала далі, ніж на 10 метрів від берега, бо боялася.

Порожня людина не має що віддати. Тому спочатку їй потрібно наповнити себе

Я відчула, що мені потрібно повністю зануритися в глибини океану. Я пірнула глибоко, і не знаю, як це трапилося, але побачила себе збоку - так, ніби душа відшарувалася від тіла. Причому це не були жодні практики, а просто стан душі й рефлекторні спроби його позбутися.

Випірнувши, я кричала так, як ніколи раніше у своєму житті. Все одно ніхто не чув. Я викричала все, що накопичилося. І відчула неймовірне полегшення. Я випірнула вже оновленою, позбувшись зайвих нашарувань гіркоти. Щось зламалося, і з лялечки звільнився метелик.12463620_1881724175387235_106119874_n

Я повернулася обличчям до берега і побачила, що все некрасиве стало красивим, яскравим, запахи - приємними. Зі мною відбулися кардинальні зміни. Я почала цінувати кожну мить і випромінювати світло. Людей стала оцінювати не тільки за зовнішністю, а й відчувати їх енергію. З того часу я звертаю увагу тільки на позитив.

Чисте небо, прозора вода, гори і пальми. Люди навкруги були радісними, а їжа - різноманітною і смачною.... Раніше я цього не помічала. Всі 10 днів я бачила тільки лайно під ногами.

Назад я пливла з чудовим настроєм. А з океану вийшла, мов Афродіта. Уявіть собі - у мене з'явився водій. У країні, де це - розкіш. А я за його послуги навіть не платила. Якщо ти відкрита, позитивна людина, таке ж ставлення притягуєш до себе.

Мої компаньйони поверталися додому перед Новим роком. Вони дуже хвилювалися через те, що мені самій потрібно залишитися в Індії ще майже на місяць. Але я не хвилювалася. Я знала, що все буде добре. Я навчилася розслаблятися, вже не тремтіла, нікуди не поспішала і раділа життю.

З того часу в мене розвинулася інтуїція. Я навчилася слухати себе. І чути. Це вміння додає впевненості, дозволяє передбачити певні події. Тож коли друзі-одесити поверталися в Україну, я була впевнена, що зі мною все буде гаразд.

Так і сталося: того ж дня Миколу Семеновича, мого товариша з Одеси - за тисячу кілометрів від дому - гукнув його сусід з дачного кооперативу. До слова, там, в Одесі, вони бачаться дуже рідко. Разом із сім'єю - дружиною та малим сином - одесит тільки сьогодні приїхав в Індію, а повертатися назад вони мали всього за день до мого відльоту. Тож ми здружилися.

Я вдячна Індії і Богу, тому що ці люди стали моїми справжніми друзями. Друзями такої якості і такого масштабу, що це не передати словами. Ми разом об'їздили різні штати та міста Індії. Спілкуємося з ними донині, подорожували різними країнами, а нещодавно здзвонилися і зустрілися, щоб знову згадати пережиті події.

Треба бути хорошою, відкритою людиною. Тоді ти притягуватимеш до себе саме таких

Я навчилася комунікувати з незнайомими людьми, не знаючи їхньої мови. Наприкінці поїздки я зрозуміла, що мову жестів ніхто не скасовував. Кмітливість, сяяння очей і щиру усмішку - також. Усе це треба застосовувати. Завжди і всюди можна не тільки вижити, а й відчувати задоволення.

Після поїздки я перестала вимірювати все у грошовому еквіваленті. Зникли заморочки з приводу брендів чи «зірковості» готелів - це все непотріб, коли у пріоритеті інші речі. Ця грань там стирається. Тобто я взяла з цієї поїздки все, що було мені потрібно. Бо є люди, які після поїздки в Індію з'їжджають з глузду, вдаряються в мантри, відмовляються від благ, стають відлюдниками тощо. У кожного свої запити. Але те, що ця країна забезпечує зміни - факт.

Я повернулася в Україну з неймовірним енергетичним зарядом. Крім того, я стала здоровою, бо постійно їла свіжі фрукти та морепродукти. А океан - це безкоштовний тренувальний зал. Жодних спеціальних вправ не знадобилося, а тіло підтягнулося, що дуже мене потішило.

Після приїзду директор компанії, з якої я звільнилася, зателефонував мені і запитав, чи повернуся я на роботу. Цей дзвінок став для мене приємною несподіванкою. Через два місяці мене підвищили, а ще через чотири місяці я стала керівником компанії. Одержану енергію я направила у правильне русло. Потім я подорожувала Таїландом, Шрі-Ланкою, Єгиптом, поїхала в Дубаї. Тож не треба боятися. Треба вірити і хотіти. Треба бути добрим і відкритим до людей. І все вдасться!

Фото надані Тетяною Мудрак

Мегаполіс