Зловив себе на думці, що нинішнє протистояння України і Росії – це не просто конфлікт націй. Не просто спроба колишньої метрополії приборкати колишню надто гонорливу колонію. Навіть усередині тої олігархічно-клептокартичної системи, яка панує і в Ураїні, і в Росії, це – протистояння світоглядів і ціннисних систем, які союзниками бути не можуть за фактом.

Поясню. Конфлікт націй – це завжди конфлікт лідерів. Як би нас не переконував Лев Толстой, війна 1812 року – це не протистояння росіян зі французами, це в першу чергу чвара Олександра І з Бонапартом. Друга світова війна не була б такою, якою ми її знаємо, якби на чолі Німеччини та СССР стояли б не Гітлер і Сталін, відповідно. Зрештою і українці зі Скоропадським це одне, а з Петлюрою – дещо інше.

Так от, подобається це комусь чи ні, а нинішня війна – це конфлікт Путіна із Порошенком.

"І що?" – запитаєте ви. А те що НІКОЛИ ще на пострадянському просторі не відбувалося такого масштабного протистояння бізнесюка з чекістом.

Колиска Путіна – КДБ. Його найближче оточення – генерали, чекісти і трохи далі – пітерські кореша з кооперативу "Озеро". Після розправи із Ходорковським, крупні бізнесмени для нього – ресурс і корова, яку він доїть (Тимченка і Ротенберга на враховую, не було б Путіна, не було б і їх, на відміну від Потаніна чи Алєкперова). Весь економічний досвід Путіна зводиться до розпилу бюджету Ленінграда, та розподілу прибутків "Газпрому". У свідомості Путіна головне – політика, а бізнесові призначено її тільки обслуговувати. Чекістський ідеал Путіна – все поставити під контроль і всім розпоряджатися самому.

Порошенко родом зовсім з іншого середовища. Значною мірою він зробив себе сам. Що б там хто не казав, але приватизувавши (так, не ідеально – а хто тоді робив інакше?) великий збудований за совка актив, він його не розпиляв на брухт і не розпродав, а підняв і зробив прибутковим. Так, граючи десь на слабкості влади, десь на довірливості мас (аж ніяк не більше за Морґанів чи Карнеґі) він створив свою бізнес-корпорацію. Його ідеал – ефективність і прибутковість. Оточення Пороха – колишні бізнес-партнери, фахові профі, наявні політичні союзники, і серед них – голова СБУ, міністр оборони та начальник Генштабу. Не останні люди, але й не перші. Рівні серед рівних, так би мовити, на відміну від Москви.

Звісно, за кожним свої політичні університети, за одним – єльцинські, за другим – кучмівські. Звісно, кожен має за спиною свій ментальний багаж, один – монархічну традицію, другий – бурхливу козацьку вольницю.

Але повторюю, раніше такого потужного конфлікту між чекістом і бізнесюком пострадянський простір не знав. І наслідки його для обох країн будуть такі самі знакові, як наслідки перемоги фламадських буржуа над французськими лицарями під Куртре. Не просто рядова вікторія, а перемога одної із систем – російської чекістської чи української буржуазної.

І ще. Я вже не раз і не два переконуюся в тому, що величезній кількості наших не в міру щирих патріотів гірко і бридко від усвідомлення того, що переможцем стане бізнесюк. Підсвідомо – їм би вкрай кортіло силовика. Хай навіть колишнього чекіста.