Проблема різних трактувань Мінських угод закладена в самому тексті документу, прийнятого в дуже важких умовах лютого 2015 року. Це плід непростого компромісу. І, по суті, компроміс звівся до того, що в текст угоди вписані пункти, які можна трактувати по-різному. Не існує єдності щодо того, в якій послідовності виконувати ці умови. Про це у своєму блозі на сайті "Новое Время" пише політолог Олександр Сушко. 

Не дивно, що сторони мінського процесу користуються можливістю трактування угод на свою користь. Зокрема, українська сторона наполягає на пріоритетності виконання тих пунктів домовленостей, які відносяться до забезпечення безпеки, повного припинення вогню, відводу озброєнь, обміну полоненими і допуску ОБСЄ на всю територію конфлікту. У більшості випадків цієї ж позиції дотримується і німецька сторона.

Тим не менш, припинення вогню (що формально настало ще в минулому році), згідно з Мінськими угодами, пов'язане з початком проведення конституційної реформи в Україні, а також прийняттям законодавства, яке зробило б можливим проведення виборів на захоплених сепаратистами територіях. Москва користується цими пунктами, трактуючи їх на свою користь. У Кремлі вважають, що вже зараз склалися достатні передумови для того, щоб Україна не просто провела конституційну реформу, але і погодила її з лідерами сепаратистів. Українська сторона, у свою чергу, наполягає на тому, що переговори щодо українського законодавства можуть проводитися тільки законно обраними представниками цих регіонів, і ситуація в окупованій частині Донбасу на сьогоднішній день далека від того, щоб можна було проводити вільні вибори.

Це свого роду глухий кут. Формально зобов'язання української сторони зафіксовані, але для цього, з точки зору нашої сторони, не створено достатніх передумов: в захоплених регіонах зберігається абсолютно репресивний режим, який не порівняти з будь-якии вільними виборами. Москва ж вважає навпаки. На її думку, вибори потрібно проводити вже сьогодні, легітимувавши таким чином сепаратистів, і вписавши донбаське питання виключно у внутрішньоукраїнський контекст. Росія, таким чином, зможе умити руки.

Німеччина опинилася в складній ситуації. З одного боку, очевидно, що жоден пункт Мінських угод повністю не виконано і вина за це лежить на російській стороні. Саме до проросійських сил і до самої РФ висуваються основні претензії за порушення режиму припинення вогню, перешкоджання діяльності ОБСЄ. До української сторони таких претензій значно менше, лише поодинокі випадки. Таким чином, вина за невиконання базових пунктів Мінських угод лежить на РФ.

Головним меседжем за підсумками нещодавньої зустрічі Ангели Меркель і Петра Порошенка, на мою думку, є те, що вона визнала: на даний момент передумов для зняття санкцій з Росії немає. Тим самим німецька сторона фактично солідаризується з Україною і покладає відповідальність за порушення Мінська на Росію.

Очевидно, що німецька сторона в останні тижні також пішла на значні поступки Україні, визнавши той факт, що наполягати на ухваленні конституційних змін в умовах, коли не виконуються базові пункти домовленостей, неможливо. У той же час, Меркель не може не нагадувати Україні про її зобов'язання в рамках Мінських угод.

Таким чином, позиція Німеччини на даний момент максимально близька до позиції України. Тим не менш, з їх точки зору, Україна все-таки повинна рухатися у бік прийняття закону про вибори на окупованих територіях і внесення змін у Конституцію. Для чого це необхідно німцям? Для того, щоб Росія не могла звинуватити Україну в зриві Мінських угод, щоб українська позиція виглядала бездоганною. Тільки на цьому тлі Німеччина зможе переконати інші країни ЄС, зокрема, ті з них, які вагаються з приводу продовження санкцій проти Росії, що ці обмеження,все ж, потрібно зберегти. Дуже важливо, щоб до України не було ніяких претензій, а цього, в свою чергу, важко досягти в умовах, коли Росія не виконує свою частину зобов'язань. Але, на жаль, це не знімає з України автоматично обов'язки так чи інакше просуватися в справі виконання своєї частини домовленостей.

Виникає колізія, яка і буде визначальною для долі переговорного процесу в цілому і виконання вищезазначених пунктів зокрема.