Є одна тема, яка надихає світову літературу довгими століттями. Це тема руйнації від почуття. Почуття кохання передусім. Тема емоції як деструкції, кохання як убивці, еротики як термінатора. Тема руйнування себе, руйнування когось іншого через дуже сильне емоційне потрясіння.

Я думаю, аж до ХХ століття люди до нестями боялися емоцій, наче якихось хижих звірів: коли вони приходять, у тебе немає шансів. Вся традиційна мораль будується навколо цього: ти маєш захищатися від сильного почуття, інакше воно тебе зруйнує.

Ми живемо сьогодні в світі, наповненому вибухівкою, сила руйнації стала неймовірною, час став безжальнішим, зброя стала безжальнішою, мистецтво стало безжальнішим, але є одна річ, яка стала більш м'якою, менш смертоносною, і ця річ – кохання. Від кохання вмирають значно рідше, руйнують життя значно рідше, вбивають значно рідше, божеволіють значно рідше. Можливо, тому, що люди стали мудрішими. Можливо, тому, що кохання стало слабшим.

Думаю, все-таки, люди стали мудрішими.