Що в мене на думці? Та нічого такого, аби ФБ сподобатися. Чому ж не промовчу і не змовчу? 

Бо не знаю, що воно таке з людьми діється, чому розвелося чималенько постів на ФБ від – назву їх штампом "борців за ідеали", – в яких простежується явна зневага до простолюду. До захланної голоти.

Мовляв, у всіх наших бідах національних винні вони. І суржиком балакають, і, продаючи сало,"обліплене мухами", голосувати не за тих збираються, бо тупезні, як кам'яні сокири, не розуміють, що перед ними якщо не сам Месія, то половина чи хоч чверть месійки.

Що треба таку біомасу – через коліно або "межи роги", або й викинути кудись на смітник, аби не заважали йти якщо не до світлої мети,то до влади.

Може й так. Може це вони, теменні, винні, що не знають, до якого берега пристати, копаючи картоплі та пораючи кабанчика або й корівчину, чиє молоко дешевше води. Може справа лише у них, хто за кг гречки та пляшку олії обирає "гречкосіїв", хто має єдиний "культурний продукт" – телевізор і єдиний індикатор реформ – хрипкий від старості холодильник.

Читайте також: Українцям варто припинити тішити себе думкою про геніальне походження та призначення – політолог

Забули, якого племені-роду: пітні й невиспані, слухають російську попсу, а не Ореста Лютого, не читають книжок, а шабаюють за сотні км від домівок, заробляючи дітям на хліб. Що, втрапивши до міста, стають узкоязикими, а тоді й дітей перевчають, і знову ж таки, – не за тими й не туди йдуть: одні боряться за щасливе життя Рабіновича, іншим затьмарює очі перспектива отримати все й одразу від балакучих панкІв в окулярах (сильно розумних), хтось вірить, що дешеві тарифи, мир і нову конституцію принесе мудра фея...

І всі, – чуєте всі! – правильні і неправильні кричать, погрожують, червоніють, синіють, всі запінені, всі – за права для свого народу, а не свій народ – межи роги!

Хто ті роги вже тільки не обламував! Хто тільки не селекціонував цей народ! Вивели цілі покоління, народжених з утробним страхом, недорікуватих, боязких, терплячих...

Читайте також: Анатомія "зради" в Україні

Але й самі перевелися: погляньте на цих, вже не просто гоголівських, а квазігоголівських персонажів, що так і лізуть на цей народ з екранів, хрюкають з трибун, подивляються через тоноване автоскло, ошкіряються з бігбордів, ведуть колони, прости Господи, віруючих у єдінний народ...

Вам не страшно, що країну охоплює веселкова паранойя, яка формує ще не видимий сель, але гул його вже чути?

Чи не занадто багато афекту, емоцій на розрив, закликів на знищення, підбурювань на бунт, на непримиренність, на взаємопоїдання і знищення? 

Якщо ми хочемо, щоб нас почули – говорімо добрим словом, говорімо правдиво. Говорімо болем.

Не треба клястися народові в любові і зарікатися на зненависті. Треба мати хоч трішки терпіння і співчуття до людей. І слово не агресивне, а переконливе. Українське питоме слово. Інакше як зрозумієш, хто свій, а хто чужий?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram