Позавчора, 10 лютого, була зустріч президента із представниками громадянського суспільства, було десь три десятки людей із дуже різних спільнот. Попередня подібна зустріч відбулася восени минулого року і була повністю присвячена змінам до Конституції в частині особливостей самоврядування... ну, ви знаєте, в яких районах. Я тоді нічого не писав, бо з таких зустрічей нема чого виносити: вони жорсткі й неприємні для всіх сторін, які щосили намагаються переконати одна одну.

Позавчорашню зустріч присвятили двом питанням: подальшій долі Мінських угод та політичній кризі. Є речі, які безумовно залишаються поза записом, наприклад, жорсткі оцінки учасниками обговорення тих або інших осіб та ситуацій – такий рівень відвертості можливий лише за умов відсутності публікацій. Отже, це той рідкісний випадок, коли вмикаю самоцензуру на повну. Що можна сказати?

Про Мінські угоди

В принципі, всім уже все зрозуміло, крім радикальних адептів ‪"зради"‬. Мінські угоди, попри всі недоліки, зупинили відкриту війну, створили передумови для санкцій та перевели Росію зі статусу "миротворця у громадянській війні" у статус учасника конфлікту. Україна пройшла лезом ножа, але виграла. Росію спіймали на невиконанні. Цей тайм ми виграли. Можна дискутувати, чи виправдовує ціль такі сумнівні засоби, як зміни до регламенту Верховної Ради, але, коли на кону вибір між великою війною і малою, здається, готовий заплатити велику ціну за життя тисяч українських бійців.

Про стратегію щодо Донбасу

Її нема. Її немає ні в кого – в цей день зранку була велика публічна дискусія учасників ініціативи "21 листопада" про стратегію щодо Донбасу, і думки висловлювалися протилежні. Суспільство не має не лише консенсусу, але й навіть чітко окреслених альтернатив. І це наше, громадянське завдання. Що ж до президента, то від нього Конституція вимагає берегти територіальну цілісність. Тобто, стратегія "відрізати і викинути" – не для нього. Дуже сподіваюся з колегами зі "21 листопада" (багато з них були присутні на зустрічі із президентом), що тема надовго потрапить у фокус суспільної уваги.

Про політичну кризу

Президент запевнив, що не недооцінює її глибину, ризики та наслідки. Я вже писав про сценарії та ще напишу детальніше. Слова "переформування" та "перезавантаження" стосовно уряду вже звучали неодноразово, от тільки хто що під тим розуміє?

В усякому випадку, президент чітко підкреслив свою прихильність ідеї професійного (чи то пак технократичного) уряду. Це тішить, бо співпадає повністю із позицією громадських організацій. Нагадаю, що лише БПП та "Самопоміч" після виборів знайшли в собі мужність за своїми квотами призначити міністрів-професіоналів.

Водночас криза не лише урядова, але й парламентська. Голосів на ключові реформи марно сподіватися. І хоча особисто я вірю, що на запуск судової реформи (без якої реально далі жити не можна) триста голосів назбирається, але часто навіть 226 нема (наприклад, на закон про скасування можливості відпускати корупціонерів під заставу).

Ну і, звичайно, якщо, умовно кажучи, завтра позачергові вибори, то наступний парламент буде гірше нинішнього. Це всі також розуміють. Власне, цим і шантажують одні політичні сили інших.

Говорили і про інші теми. Про генпрокурора, про Кононенка, про ЦВК і так далі. Я би сказав, не було гострих тем, що не звучали протягом трьохгодинної розмови. Але "в сухому залишку" нічого: поки що кожна сторона залишилася при своїх.

Врешті, такі розмови вочевидь президентові неприємні, але він на них іде. Часом його можна переконати, але дуже важко і не з першого разу. З іншого боку, президент (тим більше країни, що воює) і не повинен легко хилитися, куди вітер дме. Десь є золота середина між упертістю стояти на своєму та вмінням дослухатися до суспільства. Якщо врешті ця золота середина знайдеться, Порошенко ввійде в історію непоганим президентом (історія ставить оцінки, коли спливе час). Може бути й навпаки, як із декількома попередніми. У кожнім разі я би хотів, аби президент розумів: спиратися можна лише на те, що опирається.

Далі буде.