Третя й остання частина лекції відомого історика та києвознавця Михайла Кальницького про хмарочоси столиці. Дві попередні частини ви можете знайти тут і тут. Далі мова піде про пам'ятники та сучасну висотну забудову.

Проект архітектора Ісаака Лангбарда зі 100-метровим Леніним

Ще одна форма домінування у Київському просторі - це пам'ятники. У радянський час монументи теж були важливою, та ще й ідейною частиною міського простору. У проекті пам'ятника Леніну замість Київського фунікулера - сходи, пообіч монумента - два корпуси. Один з них нині побудований, тепер це - МЗС, той, що праворуч. Сам Ленін обличчям обернений до річки, а спиною - до площі. Перед війною звести цей монумент не встигли, а після війни було не до того - відбудовували Хрещатик.

Однак потім все одно мали звести величезний пам'ятник Леніну на пагорбі нинішнього ботанічного саду імені Гришка, а навпроти, на місці Батьківщини-Матері, мав стояти такий же Сталін. Але, на щастя, втілити в життя ці проекти не вдалося. На місці монумента Сталіну 1981 року відкрили пам'ятник Батьківщині-Матері. Проект у процесі будівництва змінили: спершу спідниця мала бути довшою, але в результаті пам'ятник став нижчим. Коли він з'явився, містяни сподівалися, що його колись розберуть. Але ж зараз уже з'явилося таке, що ми, як в анекдоті, кажемо «це жах, але не жах-жах-жах».

Звичайні пам'ятники теж домінували на своєму просторі. Пам'ятник Лесі Українці мав такий вигляд, коли його тільки звели (вище). Тепер Леся Українка затиснута десь між цими величезними будівлями елітарного житлового комплексу. Споруда ця фактично сконцентрована між спиною монумента Лесі Українки і Батьківщини-Матері, через що отримала свою некультурну назву, не буду її нагадувати.

Ми бачили, який гарний силует мав будинок зі шпилем та зіркою. А далі поряд із ним з'являються такі споруди. Вони засвідчують: у той час, як світова архітектура розвивається, київська архітектура тупцює на поганих прикладах 70-х-80-х років. І зараз продовжує це робити, хоча є й винятки.

Та все ж, у багатьох випадках забудова непродумана, невдала і просто негарна. Іноді будинки з красивими силуетами стоять на такому місці, де їм у жодному разі не можна стояти, а надто з боку Дніпра.

На місці дзвіниці собору святого Миколи спорудили готель «Салют». До речі, в радянський час архітектора Аврама Мілецького змусили скоротити його висотність, тому що вже діяли ті реформи, про які я згадував раніше. А поряд з готелем пізніше узгодили 

будівництво ось цього одоробла (позаду). На жаль, тепер готель просто притиснутий цим величезним будинком - дітищем відомої фірми «KAN Development», яка, мені здається, і зараз досить успішно забудовує Київ.

Ось такий вигляд зараз має Поділ.

Сакральні споруди тепер губляться серед забудови. А ось - краєвид із ще однією старою домінантою, Миколаївським собором Покровського монастиря.

В радянський час, коли нівечили сакральні споруди, він загубив куполи. У наш час куполи відновили. Але водночас навколо цього бідолашного собору набудували кілька хмарочосів. Тобто тепер ми вже майже не бачимо Миколаївський собор, бо він з усіх боків оточений висотками.

А цей Мангеттен - Московська площа.

Найсумніше, коли відбуваються зовсім неприпустимі речі, а за цим стоять великі гроші.

Ось такий проект висотного будинку на Кловському узвозі, 7-А.

Коли почали будувати, видалося мало, то додали ще 5-поверховий пентхаус. І хоча це - найвищий житловий будинок в Україні, нам від того не легше, бо він просто нівечить Київську панораму. Гляньте, як на його тлі читається Києво-Печерський комлекс. Славетна панорама, яка була окрасою київських ландшафтів, зіпсута будинком на Кловському узвозі.

Цікаво, що нам архітектор Мазур каже: це ще не все! Це - один з перспективних проектів. Бо на Грушевського, 30-А теж збиралися будувати хмарочос.

Дуже сподіваюся, що оскільки там тепер буферна зона Лаври, то його будувати не будуть. Але поки що наше Товариство охорони пам'яток щороку отримує чергову «пілюлю» від ЮНЕСКО. «Шановні, ми ж вашу Лавру взяли у списки об'єктів світової спадщини, а ви її взяли і цим хмарочосом зіпсували. Його ж треба зносити»... І, до речі, дійсно треба зносити. Бо будь-які проектні норми та правила охорони пам'яток було порушено. Але спробуйте тепер довести, що його треба демонтувати.

На превеликий жаль, у законодавстві України прописано, що будинок, зведений не за правилами, може бути розібраний коштом його власника, але тільки у разі, якщо є відповідне рішення суду. А як одержати це рішення суду - це питання риторичне, бо ж ви знаєте, як у нас працюють суди, особливо коли за вердиктом стоять великі гроші.

У нас має бути пріоритет для сакральних споруд. Бо у багатьох містах знищили непотрібні домінанти. Може Москва для нас не приклад, але готель «Росія», який псував панораму Кремля, розібрали. І подібних випадків у світі є декілька

Хочу підкреслити: я не кажу, що висотне будівництво чи зведення потрібних для міста висотних споруд неприпустиме. Але упродовж тривалого часу в Києві ретельно продумували, як, де і для чого зводити висотні акценти, бо вони фактично формували неповторне міське середовищі. Все це творилося професіонально, і архітектори навіть виправляли власні помилки, коли хотіли звести щось занадто високе. І тільки в останні роки процес забудови столиці відбувається стихійно, навіть не за ринковими принципами. Бо вони діють тоді, коли є взаємний попит і пропозиція, і будинок, який не має можливості бути заорендованим, просто не зводиться.

Ми маємо таку ситуацію, коли будівництво нерухомості стало одним із найпопулярніших способів вкладання дурних грошей. Дурні гроші багато хто нахапав, і їх вкладають у забудову, бо там є тенденція до зростання ціни. А оскільки це так - то будь-які гальма вже відсутні. Бо якщо є багато грошей, то знайдеться можливість усе розкидати, аби свою «бандуру» всадити туди, куди хочеться.

Чи все так безнадійно? Є кілька випадків, коли нове будівництво не відбувалося. Це траплялося тоді, коли було непоодиноке, а масове дійство, спротив. Олігархи зараз дуже бояться масових виступів - це факт

І коли був масовий виступ проти будівництва на Пейзажній алеї дипломатичного житлового будинку, то забудова не почалася. І коли всесильний тоді Ахметов побачив спротив громади будівництву якогось одоробла на Андріївському узвозі, він зупинився.

Ці випадки показують, що кияни можуть захистити місто він надто високих і непотрібних споруд. Для цього треба просто розуміти, що відбувається, і бути готовими подати свій голос за те, аби ніхто не псував наше місто.