MENU

Як знищували старий Київ, якого ми вже ніколи не побачимо. ФОТО

1137 0

Ми вже ніколи не побачимо його. Той Хрещатик, як і низка будівель, що знаходилися на сусідніх вулицях, залишився у минулому разом зі своїми легендами і знаковими місцями. Бо наприкінці вересня 1941 року він перетворився на руїни.

Хрещатик був приречений на загибель задовго до приходу німців. Адже масштабна операція з мінування житлових та адміністративних будівель у центральній частині Києва розпочалася ще влітку.

Мінування проводилося НКВС та частинами Червоної армії. Зокрема, збереглася доповідна записка начальника інженерної служби штабу оборони Києва майора Чукарєва: “На інженерний відділ штабу оборони міста Києва інженерним відділом 37 армії (командувач — генерал Андрій Власов) було покладено завдання замінувати найважливіші об’єкти міста, які супротивник може використати у своїх цілях. Цю роботу було виконано в масштабах, дозволених становищем того часу”. Окрім того, за донесенням Івана Кудрі, він разом з групою співробітників НКВС підірвав у Києві два будинки — кінотеатр і комендатуру, внаслідок чого, за його словами, загинули “сотні гітлерівців”.

Мінували навіть будівлі, де розміщувалися органи радянської влади: раднарком, Верховну Раду, ЦК КП(б)У, штаб КОВО на вул. Банковій, 11, НКВС на вул. Володимирській, 33.

Радянською вибухівкою на початку жовтня був знищений і унікальний Успенський собор Києво-Печерської лаври. Так, історики досі не дійшли висновку, хто ж здійснив сам вибух – німці чи підпільники, які хотіли підірвати німецьке командування, що за дві години до того проводило екскурсію Лаврою для президента Словаччини Йозефа Тисо. Щодо цього тривають серйозні суперечки. Але до думки про те, що замінований він був саме радянськими військами, схиляється більшість дослідників.

Зруйнований Успенський собор

Така ж доля могла чекати й ще одну святиню — Софійський собор, але його дивом урятував директор Софійського заповідника Олекса Повстенко, запевнивши мінерів, які приїхали з вибухівкою, що в храмі немає підвалів (закладали вибухівку саме в підвальні приміщення будівель).

Окрім того, від­ступаючи з Києва, радянські війська підірвали електростанцію, водогін, залізничні колії, мости через Дніпро. Історики вважають, що німці знали про замінування міста, але вони не могли уявити, яких масштабів сягне це лихо.

Читайте також: 17 сентября 1939: день, который срывает маски

Невідомий штабний офіцер 29-го армійського полку записав у своєму щоденнику перші враження про Київ: “Населення розгублено стоїть на вулицях. Воно ще не знає, як йому поводитися… Коли ми під’їхали до натовпу, з нього вийшов, збуджено жестикулюючи, чоловік… Він хотів показати нам дорогу до готелю “Континенталь”, де мав розміститися наш штаб. Коли ми прибули туди… сусіди сказали нам, що більшовики перед відступом замінували цей будинок, і попередили нас, щоб ми до цього готелю не вселялися…”.

Мешканцям центральної частини столиці доводилося тільки чекати на диво, якого, втім не трапилося.

24 вересня, близько 16:00 потужний вибух зруйнував будівлю колишнього кінотеатру “Люкс” — витвір архітектора Городецького, що знаходився на розі Хрещатика і Прорізної.

Пожежа на розі Прорізної і Хрещатика

Слідом за ним у повітря злетіли споруди поштамту, Радіотеатру, “Гранд–готелю”, “Гіппо Паласу", біржі, кількох особняків (серед яких був і зведений у мавританському стилі будинок Зайцева).

Київ у вогні, вересень 1941 року

Німці кинулися гасити пожежу, що виникла внаслідок вибухів. Оскільки водогін було зруйновано, прокладали гумові рукави та шланги з Дніпра, аби подавати воду в центр міста. Їх, втім, критично не вистачало, а ті, що були, перерізалися підпільниками. Тому до місця пожежі шланги почали доправляти літаками з Любліна, однак підпільники не зупинялися, унеможлививши порятунок міста. Наступного дня розпочали евакуацію населення із житлових будівель, адже вогонь не вщухав.

Відомо, що для локалізації вогнища німцями також було підірвано і розібрано кілька будівель.

Ті, хто встиг врятуватися, провели тиждень просто неба, спостерігаючи за вогнем, що вільно мандрував увесь цей час старим Києвом. Детальні подробиці цієї трагедії описані в книзі "Кияни. Війна. Німці" історика і києвознавця Дмитра Малакова, який сам був очевидцем тих подій.

Хрещатик на розі Прорізної після закінчення пожежі

Німецькі сапери заходилися розміновувати низку об’єктів (деякі джерела твердять, що робили вони це і на передодні вибухів) — так, зокрема, було врятовано оперний театр, музей Леніна — колишнє приміщення Центральної Ради (зараз — Будинок учителя), урядові будинки.

Тільки з Музею Леніна німецькі сапери вилучили близько трьох тонн тринітротолуолу разом з радіокерованими мінами Ф-10. Німці виставили знайдену вибухівку разом із радіокерованими пристроями на вільний огляд, наголошуючи на підступності більшовиків, котрі замінували навіть власну “святиню”. Це була відома тактика німецького командування: використовувати злочини радянської влади і спецслужб для власної пропаганди.

СРСР в цьому не відставав. 8 листопада 1943 року, через два дні після звільнення Києва від нацистів, в газеті “Правда” з’явився репортаж, підписаний іменем Якова Макарченка, де вся відповідальність за вибухи перекладалася на плечі німців.

“Захватив Киев, немцы начали методически умерщвлять его. Сначала был разрушен Крещатик — один из самих красивейших и благоустроенных проспектов столицы Украины… Чтобы оправдать свои черные дела, немецкие власти пошли на хитрую и подлую провокацию: все, что ни поднималось силой взрыва на воздух, приписывалось партизанам. Немцы взорвали мосты, дома, водопровод, культурные учреждения”, — йшлося в газеті.

Звичайно, все, що писала “Правда”, не могло піддаватися сумнівам. До того ж цей репортаж спершу прочитали, а відтак і прийняли на віру ті, хто не перебував у місті під час трагедії, включно з киянами, евакуйованими зі столиці влітку 1941 року. Отже, що насправді коїлося у Києві, вони знати не могли.

Чи задумувався хтось над тим, навіщо окупантам було руйнували місто, у яке вони щойно увійшли і в якому збиралися жити, навіщо зруйнували водогін, який був потрібен їм самим для нормальної життєдіяльності, чому нищили мости, які планували використовувати для подальшого наступу на схід? Можливо, але брати під сумнів інформацію з “Правди” ніхто не смів.

Пропаганда продовжувалася і завдяки кадрам кінохроніки, яку крутили повсюдно. От тільки записи, які видавалися за радянські, насправді були зняті німцями у вересні 1941-го.

А “Вечірній Київ”, згадує Малаков, “дописався до того, що нацисти восени (перед наступом на лівий берег Дніпра!) перед собою підірвали Ланцюговий міст”. Свідки ж трагедії, які залишилися серед живих, навіть не намагалися спростовувати брехню — це могло коштувати життя. Зайвим буде згадувати, що люди й без того пережили не мало, а ті, хто залишався в окупації, до того ж були під пильним наглядом органів й навіть тих людей (сусідів, співробітників, друзів), які повернулися з евакуації й на окупованих німцями територіях не перебували. Тому, ясна річ, про трагедію очевидці намагалися не згадувати.

Що ми втратили? Безперечно, видатні пам’ятки архітектури, адже для розбудови Хрещатика запрошували найкращих архітекторів свого часу: Городецького, Мінкуса, Троупянського. А квартал нинішнього Пасажу, створений у 1913-1914 роках архітектором Андреєвим у дусі ампіру, сучасники називали “Київським Парижем”. Але, окрім того ми втратили душі цих споруд – їх легенди і знаковість.

Уявіть собі, що вже тоді на місці сучасного готелю “Україна” височів “Будинок Гінзбурга” — перший столичний хмарочос на дванадцять поверхів із ліфтами та телефонним зв’язком.

Руїни дому Гінзбурга

На місці Консерваторії був готель “Континенталь”, де зупинялися тогочасні зірки й знаменитості, а поряд — найбільший у Європі цирк Крутікова “Гіппо Палас”. Тут, до речі, свого часу проходила інавгурація Гетьмана Скоропадського. Загинуло багато бібліотек, згоріло безліч документів, цінних речей. У Київській консерваторії згорів великий орган, близько 200 роялів і піаніно.

Згоріла й будівля Київської міської думи, де розгорталися зокрема й події Української революції 1917-1921 років. Її ще можна було відновити, але це не входило в плани радянської влади, тому в 1944 році її остаточно розібрали.

Київська міська дума, світлина кінця 19 століття

Знищено протягом кількох тижнів 1941-го і те, що вдалося побудувати незадовго до війни. В цілому, тієї пекельної осені були знищені одні з кращих архітектурних зразків модерну, неоренесансу, класицизму і необароко.

Чи була у тому військова необхідність? Для сучасної людини, напевно, це сумнівно. До того ж, не зрозуміло, кому це принесло більшої шкоди: німецькому командуванню, що засіло в Києві, чи самій українській столиці.

Але що таке для радянської влади якісь старі будівлі? Знищення стародавнього Києва радянською владою розпочалося задовго до Другої світової. Власне, і через це зокрема я вважаю, що ми не вийшли і з Першої світової, увійшовши в Другу. Згадайте хоча б історію знищення Михайлівського Золотоверхого собору.

Руїни Михайлівського собору, 14 серпня 1937 року

Окрім того, не обійшлося й без жертв серед мирного населення. Адже, скажімо, коли підірвали магазин і колишню кондитерську на вул. Хрещатик, 27 і 28/2, де розташовувався штаб 454-ї охоронної дивізії і пункт прийому від населення радіоприймачів і протигазів, а також готель “Спартак” на Хрещатику, 30/1, який займала військова комендатура, загинули не лише військові, а й цивільні, прості городяни.

Так, за свідченнями генерала НКВС Дроздова, “під уламками загинули сотні гітлерівських офіцерів”. А згідно зі спеціальним повідомленням НКВС УРСР від 4 грудня 1941 року, “в результаті вибуху будівлі німецької комендатури загинуло до 300 німців, знищено кілька десятків автомашин”. Однак військовий комендант Києва генерал-майор Курт Еберхард залишив повідомлення, що в результаті вибуху загинуло значно більше мирних киян, які прийшли здавати свої радіоприймачі або стояли в черзі в комендатуру на реєстрацію, ніж німців.

Більшість будинків мали дерев’яні перекриття і перегородки, у господарських приміщеннях і підвалах зберігалися дрова і вугілля, на кухнях – гас, відтак вогонь легко перекидався на житлові приміщення, у яких були люди.

Читайте також: Що передувало трагедії Бабиного Яру, або Як Совіти навмисно нищили Київ та киян наприкінці вересня 41-го

Багато з мешканців цих будівель загинули або сильно обгоріли, а також залишилися просто без даху над головою, що в умовах окупації робило життя простих мешканців абсолютно нестепним.

Окрім прямої непоправної шкоди, є й ще один жахливий момент, пов’язаний з руйнуванням будівель у Києві. У вибухах і пожежі німцями були звинувачені євреї. Це стало формальним приводом для вчинення страшної розправи над ними у Бабиному Яру вже за декілька днів після першого вибуху.

Очевидно, єврейське населення так чи інакше піддалось би переслідуванням з боку нацистів, однак факт залишається фактом: розстріли у Бабиному Яру “виправдовувалися” німцями зокрема й знищенням Хрещатика.

Вже за два роки, відступаючи з Києва, німці зруйнували низку будівель на Шовковичній, Володимирській, Великій Васильківській, Великій Житомирській, Саксаганського, Костьольній, Бульварно-Кудрявській, Львівській.

Так, у боротьбі двох страшних тоталітарних режимів горіла наша пам’ять та історія.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Gala KAVUN


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини