Для тих, кто не любить довгі тексти, достатньо продивитися частину 1.

1.

Разом з уживаними зараз поняттями технічного, технократичного, професійного уряду виникла необхідність їх роз'яснення. Особливо роз'яснення потребують ті, хто керується загальними – як правило відомими і правильними  – уявленнями про формування уряду в парламентській демократії, але не здатні прикласти їх до нашої особливої ситуації.

Є два взаємопов'язаних непорозуміння щодо цих понять. Знавці парламентської демократії зауважують, що це поняття не відповідає її кращим практикам. Адже міністр має бути політиком, щоби мати та задавати політичні орієнтири, продукуючи публічні політики. А технократ – це за визначенням вузький спеціаліст, професіонал у певній сфері, яка зовсім не є, за визначенням, публічною сферою. Тому або-або: або міністр, або технократ.

Діючи політики, народні депутати, бачать небезпеку "технократичного уряду" у призначенні професійних, "технічних" осіб на міністерські посади, які політично не пов'язані з певної політичною силою. У цьому разі, кажуть нам, у політичної сили, яка входить до владної коаліції, немовби втрачається можливість довести виборцям прогресивну правоту своєї програми (ідеології) на практиці керування, щоб отримати довіру та збільшити свій рейтинг для нового обрання партії, отже – їх самих, у парламент.

В цілому йдеться про дилему політики і безпосреднього урядування, виконавчої влади в цілому та в поокремішних сферах народного господарства та гуманітарного гуртожитку. З одного боку, потрібні політичні лідери, які здатні виробляти узгоджене бачення спільного інтересу щодо розвитку як цілої країни, так і визначати спільний вектор різних інтересів в окремих галузях – визначати вектор публічних політик (public polisies). Тобто політичні лідери, візіонери, які задають перспективні синтетичні напрямки дії та керують імплементацією таких політик. З іншого – коли йдеться про безпосереднє керівництво виконанням таких політики, головною якістю лідера виконавчої влади є, безумовно, його менеджерські здібності, професіоналізм. Ця дилема у близькому майбутньому частково буде вирішуватися через введення інституту державних секретарів міністерств, тобто розведенням функцій політичних та організації внутрішньої роботи міністрства. Втім, зараз, у наявних умовах парламентської кризи, вона може бути вирішена через призначенням технічного уряду.

Технічний уряд під різними поняттями означає лише вказівку на спосіб формування уряду.

Класичний або традиційний для розвинутих демократій спосіб призначення уряду – це "політичний" шлях його формування, коли в уряд висуваються політики зі правлячої більшості (в тому числі коаліції у багатопартійному парламенті).

Якщо в коаліції немає внутрішньої міжфракційної довіри, що не дозволяє створити "політичний" уряд зі своїх членів, але є необхідність з різних причин та інтересів (про це докладніше – нижче), така більшість може створювати "технічний" уряд. У такому разі на посаду прем'єра призначається неполітична постать, яка може набрати членів уряду, що також не мають політичного іміджу та інтересу. Неполітичний уряд призначається, щоб уникнути небажаних корупційних впливів партійних носіїв кланових інтересів на уряд, у тому числі і насамперед на прем'єра.

Такий технічний прем'єр і такі технічні – не політично висунуті – міністри приходять виконати свою роботу до моменту виборів, тимчасово, коли здійсниться можливість сформувати вже "партійний" уряд. Дуже бажано, щоб працювала умова, що цей прем'єр не буде претендувати на політичну посаду після того чи того завершення його терміну; це стосується і міністрів.

Тому коли йдеться про сенс понять технічного, технократичного, професійного уряду, то цим лише намагаються підкреслити його "неполітичне" формування та неполітичне (непартійне) майбутнє після завершення його завдань.

Це не має прямого відношення до "технічного" поняття "технократ" чи "професіонал", коли під цим мається на увазі абстрактна зосередженість та обізнаність щодо змісту справ у сфері, якою має керувати міністерство. Хоча бажано, щоб міністр освіти був обізнаний зі сферою освіти, а міністр економіки мав економічні знання, а міністр охорони здоров'я – у лікарській справі тощо, і бажано із практичним досвідом керування у відповідних сферах. Тобто це мається на увазі сьогодні, коли додають поняття професійного уряду.

2.

Ті, хто виступає зі гнівною філіппікою типу: а як же класичне політичне представництво, отже, політична відповідальність уряду, яка, немовби, повністю втрачається парламентськими партіями більшості, коаліції (додамо, й немовби опозицією, якій вже, начебто, у випадку технічного уряду й немає кого критикувати за невміння та провали у виконавчому управлінні країною всередині парламенту) не беруть до уваги саме особливості ситуації, яка призводить до вимушеного призначенням технічного, технократичного уряду.

У випадку нашої загальної кризи довіри до уряду та, відповідно, парламентської кризи ми маємо особливу, унікальну ситуацію, якщо завгодно – некласичні умови, в яких ми вимушені говорити про технічний уряд та наполягати на "неполітичному" способі його призначення.

В Украіні переміг Майдан, який, до речі, був керований спільною свідомістю громадян, а не політиками, політичними-партійними лідерами, відомими на той час: лише згадайте перші два розділених Майдани. Політики протягом Революції гідності мали низький рейтинг. Громадяни після Мадану були вимушені обставинами швидко обирати легітимну владу – Верховну Раду – із достатньо популярних осіб, тобто формувати політичну парламентську еліту до великої мірі ситуативно та із ситуативних політиків, у тому числі з нових партій, які ще не встигли зарекомендувати себе політично.

Україна зазнала підлого нападу сусідньої великої держави, що змусило припинити традиційні економічні й інфраструктурні зв'язки, та отримала частину територіі окупованою та зруйнованою. Разом з залишеною "попередниками" неефективною (порівняно з колективною вірою у нову, європейського типу, країну) економікою, це спричинило та поглибило фінансово-економічну кризу. Війна викликала до життя Мінські угоди та міжнародні санкції щодо сусіда-агресора.

Обидва останні фактори пов'язані із зовнішньою фінансовою допомогою та санкційним тиском на Росію, завдяки чому ми можемо сподіватися (а) не мати дефолту та (б) завершити (чи не поглиблювати) кривавий конфлікт.

Отже, прогресивна частина політичних партій, коаліція більшості, обраних до парламенту, мають поділяють загальні цінності Майдану (гідність, незалежність, демократія, європейський вибір тощо), аби бути мінімально легітимними. Водночас, на практиці стосовно України вони не поділяють конкретних способів реалізації цих загальних цінностей. Руйнація коаліції більшості "Європейська Україна" означала б утрату головного політичного орієнтиру, заданого революцією Майдану. Розбрат в ідеологічному розумінні способів політичного керівництва згідно із "вектором Майдану" – в нинішній кризі це обтяжується бажанням при збереженні риторики Мадану залишити старі корупційні схеми взаємодії бізнесово-політичних кланів в урядуванні – не дає змоги виконати умови, задані особливою політично, економічною та військовою ситуацією, кризами.

У цьому сенсі технічний, технократичний уряд у його точному розумінні "тут і тепер" є великим шансом на подолання парламентської кризи міжпартійної недовіри та кризи довіри до всіх гілок влади з боку громадян, які ще живляться духом Мадану гідності.

Острахи політичних партій щодо, немовби, відстороненості від політичного керування у разі призначення технічного уряду мають певні підстави. Дійсно, втрачається, сказати б, безпосередній зв'язок політики і виконавчої дії. Втім, у руках політичних сил і політиків залишається головне. Це, по-перше, демонстрація доброї політичної волі у призначенні такого уряду. Фактично, виникає уряд коаліційної довіри й, у цьому сенсі, народної довіри. По-друге, це нікуди не зниклі важелі політичного впливу через функції парламентського моніторингу та контролю над перебшгом дій призначеної виконавчої влади. Вміння використовувати ці інструменти політичного впливу є ознакою рівня політичної культури тієї чи тієї політичної сили.

Саме тут буде відбуватися практична перевірка, перевірка життям демократичності партії: через вміння її відкрито комунікувати зі своїми виборцями і всіма громадянам, переконувати у своєму баченні реформ, майбутнього країни. Ніхто не заважає політикам розвинути дійсно відкритий діалог з виборцями, що означатиме їхню власну відкритість та підзвітність. Я маю на увазі широкий спектр відкритого діалогу – від фактичного залучення громадянського суспільства до процесів вироблення державних політик до чесності та відкритості їхніх декларацій партійних та приватних доходів. Тобто залишається потужний важель доведення виборцю власних переваг щодо визначення політичного курсу реформ, розвитку країни.

(Дякую Ігореві Коліушку за неоціненну допомогу у формулюванні поняття технічного уряду; всі помилки у доведеннях і визначеннях – є лише моїми.)