Депутат Пашинський – фігурант різносторонній. Варте уваги слідчих уже саме його державницьке сходження на політичний олімп. ЗАТ "Торговий дім", "Іпотечний заклад", "Ощадбанк", невичерпний для розкрадання Укррезерв. Здається, нема таких контор у країні, де схеми і потоки настільки зримо для пильного ока клептократа лежали би на поверхні і у яких він не хотів би помочити кінцівки.

У літопис бойових дій права рука виконувача президента Турчинова глава його президентської адміністрації Пашинський потрапив у ролі мужнього снайпера за рибками, для виловлення яких він здійснив марш-кидок прямо зі ставки верховного командувача Турчинова на вулиці Банковій у тиловий ставок.

Відтак наш бравий вояка цілком резонно вирахував, що в умовах війни можна половити рибку у мутній воді оборонно-військової індустрії, задля чого десантував своє чадо в оборонпром – у контору, яка не просто покликана озброювати армію окупованої країни, а контора, рядок якої у державному бюджеті настільки жирний, що гріх не задіяти у цьому місці і у цей час сімейний бізнес.

Останні штрихи до життєпису фронтовика Пашинського – героїчні рейдерські атаки з метою вкрасти у держави те, що не зовсім до кінця вкрадено.

Така яскрава бойова біографія депутата Пашинського дозволила йому стати головою комітету з оборони і національної безпеки парламенту країни, що стікає кров'ю на передовій.

Але перелічені лаври виявилися неадекватно скромними для уродженця волинського урочища Гало, яке до Пашинського могло прославитися тим, що у цих болотних краях таїться родове коріння Вольфа Ісааковича Ейдельштейна, син якого під псевдо Жириновський пудрить порожні голови ватній біомасі у сибірській пустелі Зомбі.

Очевидно, що таке земляцтво із кремлівським українофобом не може не діяти надихаюче на "полководця" Пашинського. Московська шпигунська хроніка таки штовхнула батька юного розпорядника бюджетних потоків в оборонпромі на подвиг геополітичний.

Що там "тріпло" Жирік! Зразком для наслідування для депутата Пашинського став найвидатніший нині на планеті шпигун Сноуден, який здав таємницю своєї наддержави. Здав з потрохами.

Що зробив Пашинський? Зробив те саме, що й Сноуден, – здав державну таємницю.

Поправка єдина: американський зрадник пішов проти своєї країни і свого народу у мирний час, а наш земляк Жириновського зробив те саме у час війни. В умовах окупації.

Ясна річ, що на відміну від Сноудена, Пашинський був не один. Як правовірний парафіянин, разом із пастором. І не тільки.

Останнім часом поширеною у вищих парламентських колах стала практика заведення у виборчих списках, а відтак прямо у стінах парламенту такої форми партійно-гармональної гармонізації, як "муза вождя". Цього разу досвідом може слугувати не знаменитий та законний чоловік легендарної Роксолани з його гаремом, а практика і повадки вождів із ближчої історії, на яких виховувалися заворг Дніпропетровського обкому комсомолу, товариш Турчинов і член комітету комсомолу Інституту імені Максима Горького, товариш Пашинський.

Змолоду вони робили життя із Ілліча - не було тоді в ходу інших вождів. І коли самі стали вождями, про дєдушку Леніна згадали, якому за настановою Карла Маркса (є в основоположника саме така цитата) ніщо людське не було чужим.

Це прямі послідовники Володимира Ілліча, товариші Симоненко і Мартинюк (забулося, наче й не було комуністів під куполом, не таких вже вічних), чи було у їхнього вождя світового пролетаріату щось там такого з Інессою Арманд, чи не було? А якщо було, то як регулярно?

Отак і висить у повітрі запитання у головах нинішніх будівників комунізму. Є чутки, а факти де? Пощастило Леніну, і навіть не тому, що у нього не було «Ауді», як у Турчинова, а тому, що у революційний час не було Інтернету.

А тепер... Уся ця "любвіобільність" вождів на Youtube, як на долоні. Навіть не знаю, котра з них тягне на славу Інесси Арманд, - депутатка Сюмар чи депутатка Чорновол. Обидві достойні, такі енергетичні і, як для древнього роду занять, брутально непристойні.

Тому цілком переконливо можна допустити, що однієї недільної днини після баптистської месси десь під амвоном присів наш пастор в колі апостольських друзів і подружок по партії у глибокій задумі, і не над вічним, а над до болю земним, - як Тимошенко зупинити.

Здавалося б, вони усі дружно та усією юдиною душпастирською родиною зрадили її на виході із в'язниці, попрощавшись із минулим, яке їх породило. А тут минуле взяло і знову воскресло і, яка наруга, перетворилось минуле у смертельно небезпечне майбутнє і чинить нечуваний гріх, - відлучає пастора та його паству від потоків. У рейтингах наступає на спітнілі від мирних ініціатив п'яти самого гаранта, а вони, бійці невидимого для виборця фронту, дружно луснулися об саме електоральне днище.

Тому й наважилися на партійно-фронтовий контрнаступ - здати Тимошенко. Ціною здачі державної таємниці.

Якби оприлюднення стенограми засідання РНБО відбулася у відповідності до світової практики про державні таємниці десь через 50 років, та ще й на засіданні трибуналу, то що довідалися би далекі нащадки у пошуку відповіді - завдяки кому була порушена територіальна цілісність їхньої країни, хто здав ворогу суверенну територію їхньої країни, кому виносити вирок за цей злочин перед Україною, – злочин, який не має строку давності?

Відповідь одна - діючий на той час прем'єр-міністр Яценюк і діючий на той час президент Турчинов (в.о. не може бути пом'якшуючою обставиною на Суді історії). Відповідальність історична - завжди винятково конкретна і персонально кримінальна.

Тому дезертирська спроба перевести стрілки на присутніх при цій здачі, яку нині здійснюють єдино уповноважені державою найвищі посадові особи, жодного значення для винесення вироку нащадками не матиме.

Сноудену за приблизними підрахунками світить 40 років позбавлення волі. Думаю, у майбутньому, і недалекому, коли Україна буде у руках державників, а не злодіїв, підрахувати буде неважко. Допускаю, що цифра для наших сноуденів буде куди вагомішою, якщо взагалі не осягне усе мерзенне земне існування зрадників.

Але наразі міряти публічний суїцид тодішніх і нинішніх високопосадовців за шкалою державної і моральної відповідальності - тут навіть аналогія зі Сноуденом не допоможе. Боязнь перед судом історії – це не про них. Бо Україна для них - не держава, а годівниця.

Тоді, два роки тому, вони зробили це зі страху. Тепер – також із тваринного страху за власну ненаситну шкіру.

Хоча загроза під іменем Тимошенко на це не тягне.

Невже знову подзвонив Наришкін?

Василь БАЗІВ для UAINFO