Блогер Zen Antipop досить змістовно розповів про історичне підґрунтя конфлікту в Нагірному Карабаху і назвав справжнього агресора в цій війні.

Доброго ранку, панове! Дещо спрощено і буквально в двох словах розповім вам, що то за Карабах-барабах і як це все взагалі розуміти.
Ну, по-перше, що таке Вірменія, Азербайджан та, за одно і Грузія?

Щоб ви розуміли, на момент створення СССР в 1922-23 роках, таких окремих країн не існувало. Натомість існувала маріонеткова Закавказька Совєтська Федеративна Соціалістична Республіка (ЗСФСР), утворена, як і інші "совєтські соціалістичні" республіки після окупації більшовицькою Червоною армією земель, заселених відповідними національностями. Саме ця синтетична республіка у 1922-23 рр. стала однією з країн-засновниць Совєтського Союзу (СССР) разом із трьома іншими – Українською ССР (створеної після окупації Московою незалежної УНР), Білоруською ССР (створеної після розділу незалежної Білорусі між Польщею та РСФСР) та, власне, самою РСФСР (рештою багатонаціональних залишків Російської імперії, які захопили більшовики в результаті жовтневого перевороту та наступної громадянської війни).

Тобто СССР заснували лише 4 республіки.

15 республік Союзу, які ви мабуть пам'ятаєте, виникли значно пізніше. Зокрема у 1936 році шляхом адміністративного ділення цієї ЗСФСР на Вірменську, Грузинську та Азербайджанську ССР. А до того, шляхом виділення зі складу РСФСР колишнього Туркестану, який у свою чергу було розділено на Туркменську, Таджикську, Казахську, Киргизьку та Узбекську ССР. Але це виходить 12 республік. Це тому що решту три (Литву, Латвію, Естонію) СССР незаконно анексував у 1939-му, а потім ще раз у 1945-му році (світ ту анексію так ніколи і не визнав, до речі).

Але нас зараз цікавить лише Закавказзя. Так от, Грузія та Азербайджан потрапили у залежність до Росії досить пізно, аж на початку 19-го століття. При цьому Грузія втратила свою самостійність раніше (фактично після 12-го століття), а от Азербайджан був досить потужним державним утворенням аж до 17-18 століть, але протягом 18-го занепав й на початку 19-го опинився у складі Російської імперії, яка за старою московитською звичкою привласнювала все, що погано лежало (тому й стала такою великою але безлюдною).
Натомість Вірменія була історично однією з найдавніших держав світу, яка протягом своєї складної історії мала безліч злетів та падінь. Навіть совєтський шкільний підручник "История СССР" починав відлік історії того СССР саме від протовірменської держави Урарту (13-8 ст. ДО нашої ери!), чим неабияк дивував навіть звиклих до маразматичної совєтської пропаганди юних піонерів.

Та останні спалахи самостійності Вірменії згасли ще у 15-му столітті і так само, як і решта Закавказзя, тобто на початку 19-го ст., Вірменія була загарбана царською Росією. А після розвалу останньої й дуже короткого періоду незалежності, була знову загарбана вже Совєтською Росією й включена до складу згаданої вище збірної солянки під назвою "ЗСФСР", а потім і й до фінальної "тюрми народів" – СССР.

Так от, після загарбання Російською імперією Закавказзя, російський царизм саме вірмен обрав як своїх основних проксі-маріонеток, через яких він самостверджувався в регіоні. Чому саме їх? Напевно, як тоді це було ще заведено, через релігійну близкість (вони теж були переважно християни). До того ж вони були розсіяні по інших землях й зазнавали гонінь та геноцидів (ще й досі вірмен поза Вірменією живе більше, ніж всередині), тож були певним чином зобов'язані Росії, яка "великодушно" їх "приймала" (на їхніх власних історичних землях, щоправда).

До того ж, вірмени - найменш чисельний та найслабший народ в регіоні, що також робить його дуже залежним від "старшого брата" (хоча це визначення на означення московитів у нащадків держави Урарту має викликати ще більший сміх, ніж у нащадків Київської Русі).

І от частиною цієї політики утвердження російської влади на Закавказзі й було створення вірменського анклаву на найкращих й історично 100-відсотково азербайджанських землях Нагірного Карабаху. Така собі рукотворна міна уповільненої дії для того, аби тримати обидві країни під контролем, граючи на штучно створених протиріччах. Divide et impera.

Метод, який чудово використовувала не лише царська Росія, але, як бачимо, й цілком собі сучасна Російська Федерація – згадаймо Придністров'я, Абхазію-Осетію, "ДНР-ЛНР", на черзі ще наразі сплячі Північний Казахстан, естонська Нарва і бозна що ще...

Так от, чому раптом цей ніким (крім Росії) не визнаний анклав із замороженим ще понад 20 років тому конфліктом, найсерйозніший сплеск якого відбувся майже 10 років тому, знову раптом активізувався?

На те вочевидь є як мінімум дві причини:

1. Путіну для підтримки свого внутрішньоросійського рейтинга, який зараз почав падати на тлі економічного занепаду РФ та дуже, м'яко кажучі, скромних успіхів на інших фронтах (на Донбасі та у Сирії, звідки Росію нещодавно фактично виперли західні "колеги"), дуже потрібна ще якась війна (бажано в дошку своя й контрольована), де Кремль міг би бути якщо не переможцем, то хоча б "миротворцем" на білому верблюді системи "Тигр".

2. Азербайджан вчергове замислив нечуване, а саме створення альтернативного Росії каналу постачання власних енергоносіїв до ЄС, і навіть досяг істотного погресу у цьому проекті в останні буквально дні. А тут ще й Вірменія заговорила про "багатовекторність", натякаючи на своє потаємне бажання якось "диверсифікувати" міцні російські обійми, які вже не перше століття душать цей народ і державу.

Річ у тім, що Вірменія – стратегічний заручник Кремля. Вона цілком залежна від усього з Росії аж до електрики. А ще на її території стоять російські військові бази, які не підпорядковуються Єревану, але при цьому де-факто котролюють країну й навіть її зовнішні кордони (так-так, Вірменія не має власних прикорднонників). Фактично Вірменія на сьогодні - це така собі "мега-ДНР", російський гіга-анклав у Закавказзі, який лише прикидається державою-членом ООН (яка завжди там голосує проти України, до речі).

Отже, Вірменія не є агресором у Карабахському конфлікті. У неї на це нема ані ресурсів, ані власного бажання. Гібридним агресором в цьому конфлікті завжди була і є Росія. Вона так само була свого часу і ініціатором створення цього анклаву. Тож, коли Вірменія вчергове порушує перемир'я, або ж коли вона звинувачує Азербайджан у порушенні пермир'я, це наспавді робить не вона, а Кремль. За свій рахунок й у власних інтересах, але чужими, цього разу - вірменськими, руками.

При цьому Вірменія дуже сильно підставляється. Адже Росія має звичку зливати всіх і будь-яких своїх так званих "союзників", "друзів" та навіть "братів" за першої ж нагоди. А отже, коли настане час розплачуватися за всю цю фігню (а він настане обов'язково), Вірменія платитиме сама, а Рашка як завжди скаже своє фірмове "іхтамнєт", "ану докажитє" або "ми тут прі чьом, самі разбірайтєсь".

Все це слід розуміти. І нам, спостерігаючи за черговим російським проксі-конфліктом й проксі-агресією проти суверенного Азербайджану й оцінюючи його перебіг та наслідки. І Вірменії слід замислитися над плинністю буття й над тим, що ігри в російську рулетку можуть закінчитися для цієї держави тим, що не стане такої держави-члена ООН як Вірменія, а залишиться лише напівміфічна держава Урарту з підручника "История СССР".

Ось така фігня малята. І пам'ятаймо: Moscoviæ delenda est!