На початку 2005 року, після тріумфальної ходи Помаранчевої революції, після того, як київський Майдан став відомий усьому світові, а Віктор Ющенко здобув президентську посаду, у шести провідних країна Євросоюзу - Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії, Іспанії та Польщі - агентство TNS Sofres провело масштабне соціологічне опитування, в якому було задіяно понад 6 тисяч респондентів. У березні 2005-го результати опитування були опубліковані в газеті The Guardian.

Загалом 55% опитаних висловилися за членство України в Євросоюзі. Найбільше підтримали перспективу членства України в ЄС поляки - 77% опитаних «за» і лише 12% «проти».

На другому місці виявилися італійці - 62% «за» і 23% «проти», на третьому іспанці - 60% «за» й 11% «проти». Французи також прихильно поставилися до ідеї прийняття України до Євросоюзу (58% - «за», 37% - «проти»), британці - відносно прихильно (49% підтримали вступ України до ЄС, 27% не підтримали). Найгірше до ідеї вступу України до ЄС поставилися німці - лише 41% «за» і 53% «проти».

Прикметним є те, що соціологи зафіксували: до України як до майбутнього члена Євросоюзу ставлення є помітно кращим, ніж до Туреччини (ідею її вступу до ЄС підтримало загалом 45% опитаних).

У Нідерландах це опитування не проводилося, але, пам'ятаю, в Інтернеті під час подій Помаранчевої революції з'явилося повідомлення, що переважна кількість голландців вітала би членство України в ЄС...

А тепер, знаючи результати консультативного референдуму в Нідерландах, поставмо собі майже риторичне запитання: який відсоток респондентів у шести зазначених вище країнах підтримав би сьогодні перспективу членства України в Євросоюзі? Або ще у більш різкій формі: чи перетягнуло би десь, окрім хіба що Польщі, число прихильників вступу України в ЄС за 50%?

Вельми сумнівно, щоби перетягнуло, чи не так? Тоді як улітку 2014-го, переконаний, результат був би позитивним у всіх чи майже всіх шести провідних державах Євросоюзу, в яких проводилося зазначене опитування...

Утім, про всяк випадок спеціально підкреслю: соціологи досліджували тоді ставлення до вступу України у ЄС, а не про її асоціацію з Євросоюзом, тобто про можливість членства в досяжний час! А зараз значна частина населення не найбільш скептичної і не найбільш проросійської країни Західної Європи сказала Україні «ні» стосовно асоціації з ЄС.

Звісно, можна себе тішити тим, що учасники референдуму, які висловилися проти інституційного зближення України та ЄС, становлять лише 20% громадян, що мають право голосу, - але ж усі соціологічні опитування показували помітне превалювання тих, хто був готовий сказати «ні». Тож цілком закономірно дива не сталося.

Отож: як пояснити не тільки результати голосування, а й зміну настроїв голландців у порівнянні з 2005-м (і, думаю, 2014-м)? Хтось намагається звалити все на російську пропаганду (справді, 16 років тому вона була незрівнянно менш ефективною, хоча також вельми активною), хтось - на національний характер жителів Нідерландів, хтось - на страх бюргерів перед навалою переселенців із Сирії, Іраку та Північної Африки...

Доходить до курйозів: один нардеп звинуватив в усьому «тих, хто живе в одностатевих шлюбах, курить марихуану і по вихідних підпрацьовує повіями у кварталі червоних ліхтарів», не помітивши, що Амстердам (який справді має славу однієї зі «столиць» гей-культури і в якому справді вільно палять марихуану) проголосував «за» асоціацію України з ЄС (52,5%), а от провінція - здебільшого «проти».

Ще хтось з парламентаріїв звинуватив геть у всьому своїх колег із «групи єврооптимістів» - мовляв, вони дозволяли собі в Нідерландах критикувати Порошенка з Яценюком, пропустивши повз свою свідомість те, що куди більш потужна (хоча і більш делікатна за формою) критика української влади лунає з вуст провідних політиків Заходу...

Видається, що в багатьох оцінках є рація: і російська пропаганда (плюс луб'янська агентура) попрацювала добряче, і бюргер місцевий полохливий, і євроскептицизм у Нідерландах потужний (згадаймо лишень, як ця держава разом із Францією згаданого вже 2005 року «поховала» Конституцію ЄС), і небажання надто великого числа жителів Західної Європи осмислювати перспективи Старого Світу, і небажання натуралізованих мігрантів, які стали громадянами Голландії, віддати хоч би гульден для підтримки України - мовляв, а нам що залишиться? - і так далі, і таке інше. Проте я все ж би звернув передусім увагу на соціологію.

4 квітня компанія IPSOS провела опитування, в якому, зокрема, фіксувалися аргументи тих, хто збирався голосувати «проти». Й ось що вийшло (можна було назвати кілька найбільш вагомих аргументів).

59% опитаних відзначили - «я не вірю Україні, зокрема через те, що там забагато корупції»; 34% - «угода стане кроком до членства України в ЄС»; 31% - «я не поділяю європейські цінності»; 30% - «угода невигідна економіці Нідерландів»; 26% - «угода зашкодить відносинам Нідерландів та Росії»; 23% - «я є противником Євросоюзу»; всі інші варіанти набрали менше 20%.

А тепер замислимось: хіба було б стільки охочих сказати «ні», спираючись на перший і частково другий та четвертий варіанти аргументації, якби не ледь не захмарний (і цілком реальний!) рівень корумпованості «верхів» України, і не лише їх, а й майже всього чиновного апарату, судів і прокуратури? Якби не гучні скандали з міжнародним резонансом, передусім «панамґейт»?

Якби, зрештою, не згадки частини голландців про те, на що «верхи» перетворили Помаранчеву революцію? Тож усе-таки, видається, головні причини того, як закінчився референдум, треба шукати в Україні - і знешкоджувати їх.