Видається так, що не зайвим буде прояснити деякі реч щодо поліційної місії ОБСЄ на Донбасі. Поки збиралась писати цей допис, міністерство закордонних справ Німеччини дещо полегшило мені роботу і публічно прояснили свою позицію. Її коротко можна зрозуміти так: вони проти трансформації нінишньої цивільної місії у військову, збройну місію ОБСЄ (нехай це буде поліційна в українському розумінні) вони поки впритул не бачать, оскільки прецедентів озброєних місій в ОБСЄ не було, але доручили її секретаріатові розробити варіанти забезпечення безпеки під час виборів.

Фактично, німці вимушені були вголос сказати про те, про шо не раз давали зрозуміти в неформальних розмовах: українська сторона в особі Петра Порошенка видає бажане за дійсне, коли каже про досягнуту домовленість щодо місії як із європейцями, так і з росіянами. Для чого президент це робить? Можливо, для того, щоб у наших європейських партнерів не залишалось поля для відступу в цьому питанні. А можливо просто хотів похвалитися тим, що начебто про щось у черговий раз домовився із сильними світу цього.

Про саму ідею місії. "Міжнародний компонент", як люблять називати потенційну міжнародну поліційну(військову) місію в українських урядових структурах став майже ідеєю фікс для України впродовж останнього як мінімум року-півтора. Ідея проста: хочете виборів на окупованих територіях, забезпечте там безпеку. Спочатку розглядалась миротворча місія ООН, однак навіть великі заокеанські друзі України в цій організації порадили цю ідею поховати. Про місію Євросоюзу в рамках СПБО порадили відразу забути вже європейські друзі – причому в дуже категоричному тоні. Як варіант залишилась лише творічсть у напрмяку поліційної місії ОБСЄ.

По суті, введення "міжнародного компоненту" стало певною умовою України для проведення виборів. І коли із вуст українських посадовців лунає, що спочатку потрібно забезпечити безпеку, а потім займатися політичним врегулюванням, то йдеться, зокрема, і про "заведення" в цю частину Донбасу озброєних миротворців.

Інша справа, що кожна із заангажованих у ці розмови сторін, коли говорить про поліційну місію ОБСЄ, має на увазі щось своє. Скажімо, Путін, коли говорив про неї на прямій лінії, насправді не підтримав введення поліційної місії ОБСЄ, як це подали в заголовках багато медій, а якраз говорив про посилення нинішньої моніторингової місії озброєними людьми, які будуть перебувати – і це важливо – на лінії розмежування. Цитую дослівно, щоб не було більше спекуляцій із цього приводу: "Недавно был у меня разговор с Петром Алексеевичем Порошенко: он предложил усилить присутствие ОБСЕ, в том числе его предложение, чтобы сотрудники ОБСЕ были с оружием на линии разграничения, и добиться полного прекращения огня. Мы это поддерживаем". Тобто, як бачите, йдеться не про новий мандат для нової місії, а про ПОСИЛЕННЯ нинішньої спеціальної моніторингової ОБСЄ. І перебування озброєних людей суто на лінії розмежування теж нічого суттєво не вирішує: Україні якраз важливо, щоб нова місія мала повний доступ до ВСІЄЇ окупованої території, включно з українсько-російським кордоном. І цікаво, чи Порошенко дійсно обговорював з Путіним саме посилення нинішнього мандату і говорив про озброєних миротворців саме на лінії розмежування, чи це Путін інтерпретував і озвучив, як йому треба?

Показово, що і в заяві МЗС Німеччини про відсутність домовленості вони, таке враження, в першу чергу заспокоювали нинішню моніторингову місію ОБСЄ: мовляв, не переймайтеся, ніхто вам в зброю в руки давати не буде, ви як були цивільними, так ними і залишитесь. Заспокоювали недаремно. Всі мої неформальні зустрічі з представниками ОБСЄ на всіх рівнях підтверджують: в ОБСЄ нової поліційної місії не сприймають і відверто побоюються. Хоча б тому, що вони два роки укріплювали свій статус як цивільної місії, а якщо раптом з'являться теж представники ОБСЄ, але зі зброєю, виникнуть додаткові безпекові ризики для цивільних співробітників країн-членів ОБСЄ, і це може ускладнити ситуацію.

Що стосується німців, то тут ситуація цікава. Крім того, що вони взагалі проблематично сприймають усе, що виходить за рамки дипломатії і де хоча б віддалено на горизонті маячить зброя, не потрібно забувати, що вони головують в ОБСЄ і не хочуть, щоб їхнє головування закінчилось репутаціиним провалом, якщо, не дай Боже, щось із цією місію піде не так. Є ще момент грошей: нова місія буде достатньо коштовною. Коштовнішою, ніж нинішня СММ, яка й так тягне великий шмат бюджету організації. Однак цей момент не є настільки критичним.

Подейкують, що офіс федеральної канцлерки лояльніше ставиться до ідеї нової місії, аніж МЗС Німеччини. І навіть начебто канцлерка Меркель доручала МЗС Німеччини розробити мандат цієї місії, але не зустріла там багато ентузіазму з цього приводу. І це, мовляв, не в останню чергу пояснюється тим, що саме Штайнмаєр як чинний глава ОБСЄ не хоче своє персональне головування перетворювати в персональний головний біль. Не виключно, що якби вчорашня, 27 квітня, заява була зроблена з офісу федеральної канцлерки, то вона була б не настільки різкою. Правда це чи ні, позиція Німеччини є ключовою в питанні місії, і поки не буде єдності і переконаності в Берліні в правильності цього кроку, то, очевидно, він не зможе об'єднати й переконати і решту 56 країн-членів ОБСЄі. Показово для України є те, що німці все ж таки доручили секретаріатові ОБСЄ виробити "варіанти посилення безпеки під час запланованих місцевих виборів". Та і в деяких робочих документах, погоджених між президентом України та канцлеркою (зокрема – дорожній карті імплементації Мінських домовленостей), можливість такої місії фігурує.

Отож, видається, що навіть поліцейська місія ОБСЄ, яка є далеко не ідеальним варіантом і панацеєю від усіх бід, все ще має вигляд складного завдання. І сумніваюсь, що бадьорі заяви Порошенка про досягнуту домовленість щодо такої місії допоможуть це рішення пришвидшити. Очевидно, сьогодні українська сторона має посилити свою аргументаційну базу, чому без подібної місії не можна підготувати та провести вибори на окупованих територіях, а також – забезпечити безпеку після місцевих виборів.

Також потрібно пам'ятати, що незважаючи на те, як далі будуть рухатись переговори, важливо пам"ятати про кілька речей, По-перше, як свідчить міжнародний досвід, неозброєні або легко озброєні місії з обмеженими мандатами практично не мають ефекту для підтримку миру. Більше того, обмежений мандат місії не тільки не сприяє миротворчому процесові, але й може навіть збільшити рівень агресії. По-друге, ми не маємо права навіть обговорювати місію, яка базуватиметься суто на лінії розмежування. Нас має цікавити тільки місія із повним доступом до всієї території окупованих районів, включно із кордоном. І те, що досі нема політичного рішення про постійне базування навіть цивільних спостерігачів ОБСЄ ближче до кордону з РФ (Амвросіївка й Антрацит), свідчить, наскільки буде складно цього досягнути. По-третє, гібридний конфлікт в Україні безпрецедентний, тому й рішення щодо місії має бути знайдене безпрецедентне, й аргумент, що подібних озброєних місій в ОБСЄ ще не було, має сприйматись як інтелектуальний виклик, а не відмовка. По-четверте, президентові пора закінчувати з публічними заявами про домовленості, які насправді можуть бути спростовані нашими ключовими партнерами. І це стосується не тільки місії.