Я сидів у книгарні, гортаючи журнал, коли біля входу щось гучно зашелестіло. Целофановий пакет. Натягнута на вуха чорна шапка. Спущений до брів чорний синтетичний капюшон старої куртки. У такому дрес-коді в Мінську, похитуючись, просять "пару тысяч на жетончик метро". Але з-під шапки визирали розумні очі. Три місяці тому я бачив їх у престижному київському кафе. Ах, точно. "Привет!"

Він узагалі з Москви. Філософ, але не того аристократичного штибу, який малюється в уяві. Він мандрівний філософ, і мандрує між різними соціальними верствами. З особливою цікавістю споглядаючи за тими, хто понижче. Звідси й шапка на лобі, й неголеність. Маскування.

Інтерв'ю з ним вийшло нічого таке, цікаве. Тільки потім він, кажуть знайомі, грозився "наслати циганські прокльони на автора". Хоча до мене нічого з цих обурень не дійшло... Ну от усе й обговоримо!

Втім, філософу було явно не до проблем минулого. Із сяючими від щастя очима він швидко підійшов і, сказавши: "Ты только посмотри, что у меня есть!", гепнув на стіл свою торбу.

У торбі була біла картонна коробка без розпізнавальних знаків. Погано підігнана кришка злетіла сама. Кеди. Старі, сіро-червоні, з жовтавою підошвою. Пригадую таку: через певний час підошва просто кришилась, наче старий поролон.

Більше на кедах не було нічого – ані дірочок для вентиляції, ні наліпок чи позначок. А от зелений мішкопакет виявився брендований. "Лидская обувь", писалося блідими літерами.

Я глянув на сяючого філософа: він серйозно?

– Ну, кеды.

– Ну да! Последнюю пару взял!

– Заметно, что старая партия.

– Так лидские! – як дитина, радів він.

– Окей. Белорусские кеды. Круто.

Не помітивши належного захвату, філософ утік від мене, ламера, до дирекції книгарні. А я вже ввечері спитав місцевих: дійсно вєщь?

– Ну, они в Советском союзе популярные были. То есть как популярные: других не было просто, – посяснила людина постарше. – Производство до сих пор есть. Точно такое же.

І кому треба радянські кеди в 2015-му...

– А ў мяне ёсць, тры гады насіла, – каже інсайдерка помолодше. – Нармас, толькі выцвілі ўжо. Гэта лён тут...

Вона показує старенькі кеди, які ще цілком тримають форму. Згадую про свої лляні "катерпілари" за 90 баксів, які вицвіли за місяць. І найобразливіше, що правий кед став на тон світліший за лівий.

– О, маю зараз катэрпілары. Вось толькі ў лідскіх было зручней. Прычым гэтыя абышліся даляраў у 60, тады як тыя – шэсць ці сем.

Колись про олдскульні кросівки дізнаються київські вегани-коворкери, публіка антикафе й маркетів. Після чого "Лидская обувь" вже може не переживати за своє майбутнє.