Пан Аваков запровадив нове поняття "ліберали-сепари".

Мабуть, це означає, що будь-який ліберал для пана міністра є "сепаром".

Лібералам, зрештою, не звикати – ворогами їх вважають і праві, і ліві, і релігійні фундаменталісти, і комуністи.

Чому? Тому що ліберали вважають свободу людини засадничою цінністю. Права людини і гідність теж. Це часом суперечить цінностям колективних тіл і колективних душ, до яких прагнуть праві й ліві.

Я не абсолютизую лібералізму, бо, як і кожна ідеологія, він має свої межі. Я також думаю, що сучасний український ліберал дуже часто має виразну патріотичну тональність. Бо саме Україна після Майдану захищає свободу як цінність. Але так само я вважаю, що складно бути патріотом України сьогодні, не поділяючи, хоча би частково, ліберальних цінностей свободи та прав людини.

Революція гідності мала дуже виразний ліберальний компонент. Як і патріотичний теж. Як і соціальний теж. Раціональність Майдану була ліберальною, його емоційність була патріотичною, його організація була ближчою до якогось романтичного соціалізму. Розум, душа й тіло Майдану були ідеологічно різними. У цьому великий ідеологічний парадокс Майдану, який нам ще треба осмислити і зрозуміти.

Успіх України після Майдану означає, як на мене, не лише перемогу над ворогом, але й перемогу над способом організаціі суспільства, який проповідує сучасна Росія – тобто суспільства антисвободи. Тому якщо Україна після Майдану стане антиліберальною, вона стане лише антиросійською копією Росії. Чи цього ми прагнемо? Мені здається, ні.

Я не вважаю себе лібералом, бо ідеологіі для мене – це не релігії, яким треба вклонятися. Це набори інтелектуальних інструментів, які в деяких ситуаціях працюють, у деяких ні, а в деяких є злочинними.

Але я думаю, що ототожнювати лібералів із сепарами сьогодні - це, м'яко кажучи, не дуже розумно.