Один мій друг написав сьогодні, що він бачить, як Україна мимоволі здійснила інформаційну експансію в російський інфопростір, який внаслідок цього де-факто перетворився на "рефлексуючу від Києва околицю". Росіяни в курсі найменших подробиць українського внутрішнього життя. Падіння мера Києва з ровера є для них більшою новиною, ніж інформація про мільярдні крадіжки президента Росії та його друзів.

І в цьому контексті той мій друг (це Jurij Ternicki, якщо що) питає себе, якою мовою зрештою буде нав'язаний росіянам український порядок денний: українською чи російською? Яка з цих стратегій є ефективнішою?

Отже, ось моя відповідь на це.

Розумієш, яка штука. У московитів з давніх-давен на підсвідомому рівні закладений комплекс меншовартості по відношенню до "заґраніци", і особливо до Заходу. В совєтські часи це звалося "прєклонєніє пєрєд Западом" і з цим навіть боролися. Але ця боротьба лише той комплекс підтверджувала й підсилювала в народі.

Цей комплекс має різні прояви, але в тому числі й прагнення Москви захоплювати країни на захід від неї. Давно вже спостережено, що їм дуже цікавий Крим, Кеніґсберґ, Польща, країни Бальтії тощо, які вони прагнуть "повернути" і геть не цікава Середня Азія і навіть їхній (поки що) Сибір та Далекий Схід. Якщо який-небудь Китай все це забере, росіянам буде пофіг. Зате "наши міґі сядут в Ріґє, наши танкі будут в Праґє"!

Але перш за все той комплекс проявляється у прагненні мати все західне, жити на Заході, належати хоч якимось боком до Заходу тощо. Попри російське презирство до Заходу на словах, бо то є лише погано приховане кокетство з їхнього боку. Таке собі ведмеже загравання на рівні третьокласника, що смикає дівчинку, яка йому подобається, за косички, намагаючись таким чином звернути на себе її увагу. Діє як вміє.

Отже, коли московити захоплювали чергову країну, багато з них відразу їхало туди жити. Причому намагалися опинитися якомога західніше. Тому так багато російських КГБшних та військових пенсіонерів свого часу переселилося в Прибалтику, українське Закарпаття, Львів після захоплення совєтами цих земель... От і зараз багато росіян їдуть в анексований Крим та навіть у ще не до кінця захоплений Донбас. Вони ладні переселятися на будь-який Захід, бо будь-який Захід для них – це значно краще, ніж їхня рідна Росія. Навіть якщо той "захід" знаходиться за 200 км від їхнього поточного місця проживання.

За часів Совка, навіть соціалістичні (а отже доволі задрипані тоді) Польща, Чехословаччина, Угорщина, Югославія тощо, вважалися для росіян суперпривабливими. А Західна Європа та Америка - бачилися з Рашки взагалі як якийсь міфічний Асґард (якби совки ще знали, що це таке).

І найпершою ознакою "заґраніци" для московитів було те, що там "ніпарусскі" балакають. Що менше вони розуміють, то більш для них воно вважаєтся крутішим. Іншими словами, що менше "заґраніца" була схожою на Росію у будь-якому аспекті, то краще. Саме тому вони за часів Совка так полюбляли Ригу, Таллінн, Вільнюс, Львів, бо ці міста виглядали для московита геть чужими, надто несхожими на Росію, надто західними, й тому такими привабливими.

Натомість найменш привабливою "заґраніцею" була Болгарія. Бо вона навпаки була дуже схожа на Росію (в тому числі й мовно). Тому навіть у них було таке прислів'я "Куріца - нє птіца, Балґарія - нє заґраніца"...

До чого це я? А ось до чого: що більше Україна буде схожою на Росію, то менше вона росіян приваблюватиме й то менше вони її поважатимуть. Бо московити найбільше поважають саме того, хто на них плює, а не того, хто ставиться до них шанобливо.

Зокрема, якщо ми балакатимемо, як вони, московити вважатимуть нас "аднім народам", а отже лохами, які ні на що не заслуговують, бо у них в Росії таких повно. І навпаки - якщо у нас тут все буде "якесь неросійське", в тому числі й мова, вони будуть нам до рота зазирати й вимагатимуть наших жуйок та "живчика" за будь-яку ціну. Ще й передаватимуть обгортки й банки від них своїм дітям у спадок разом із "імпортним" сервантом. Ми відразу для них станемо чимось на кшталт Польщі чи Чехословаччини для пересічного совка - чимось загадковим, привабливим та модним за визначенням.

До речі, цей ефект яскраво видно на прикладі Криму. Коли він був не їхній, вони його так хотіли, так хотіли. Коли вони його щойно отримали, то стільки всього обіцяли, так багато уваги приділяли... А що далі, то все більше кримчани перетворюються для московитів на таких самих росіян, як і вони самі, а отже, їх все більше і більше опускають всередині Росії. А сам Крим все більше втрачає свою "сакральність", стаючи звичайною депресивною провінцією Рашки, для самої Рашки геть нецікавою, як нецікавим для неї є який-небудь Воронеж чи навіть Калінінград. Нецікавий в тому числі й для тих росіян, які в тому Воронежу чи Калінінграді живуть.

Натомість Україна актуалізувала себе й стала темою номер один в Росії саме тому, що дала Росії по зубах спочатку на Майдані в особі кремлівської маріонетки - Януковича, а потім ще й на Донбасі.

Отже висновок: що більше ми будемо схожими на себе і менше на них, то більше росіяни відчуватимуть свою провінційність по відношенню до нас і то більший ідеологічно-культурний вплив ми на них матимемо.