Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогоднішній день, 23 травня

Чому вишиванка – аж ніяк не архаїчна і є символом української ідентичності

Ще покоління моїх батьків відраховували з університету за вишиванки й невинні колядки на Різдво. Якщо настучать. Але вони носили й ходили колядувати Рильському, бо знали, що цей не настучить, а ковбаси студентам дасть, в нього є. Тобто оця "вышитая рубашка" й "песня про полотенце" для них були останньою лінією оборони своєї ідентичності в геть скацапілому Києві, де з тисячі українських письменників вижило тридцять, де треба говорити "на человеческом языке, вы же на производстве". При тому, що україномовних тут завжди було 70 з лишнім відсотків. Таку "меншість" треба шугати кожен день, щоб вона не замислилася, що ніяка вона не меншість і на щось має право.

Двомовність як проблема і гальмо декомунізації

Для того, аби не розбиратися "Днипро" чи "Днепр" (я про назву міста) – треба просто вимести все це сміття з хати і перестати думати двома мовами. Бо, як бачимо, цей показний білінгвізм на практиці призводить до абсолютно необґрунтованих обурень і звинувачень. Нам своє робить, друзі. А як там московити будуть читати і писати "Горішні Плавні", і різатиме чи ні їм око назва "Кам'янське" – це уже не наші проблеми. За свою мову нехай переживають самі. Можуть навіть залишити в ній старі радянські назви українських міст і сіл – як "Молдавию" і "Белоруссию". Це їхнє святе право. А наше – називати наші міста, в нашій країні і нашою мовою так, як потрібно, зручно і красиво нам.

Міністр культури вибачився за використання російської мови і пояснив, чому це зробив

Зізнаюсь, зрозумів хвилювання числеyних друзів, що позначали d дописах, та й сам засмутbвся від себе. Скажу так – природно для мене, як людини з цілком україномовного середовища, як у побуті, так і в роботі послуговуватись українською. Так було і цього разу. Питання, якою мовою говорити навіть не виникало – звісно рідною, українською. Втім, як будь-яка звичайна людина, я можу хвилюватись, і в моменти хвилювання (або у виняткових випадках з поваги до людини, яка, на жаль, нашої мови поки не розуміє), зрідка можу використовувати інші мови – англійську, чи, прости Господи, російську. Дякую усім вам за вашу небайдужість до цього питання і щиро прошу вибачити мене. Надалі буду уважнішим.

В Олешках пора засновувати місцевий культ Миколи Куліша – письменник

Раз вже пішла така п'янка, що Цюрупинськ знову Олешки, передайте тамтешньому міському голові хтось, що пора засновувати місцевий культ Миколи Куліша. Я довго чекав на це від херсонців, але їм крім Потьомкіна для пролетаріату й Хлєбнікова для філологів ніхто не цікавий, попри те, що ні один, ні інший не їхні. Про те ж що Куліш – предтеча європейського авангардного театру, всіх цих Іонесків і Гавелів, драматург світового рівня, що зробив би честь будь-якому репертуару, крім репертуару херсонського театру свого імені, вони навіть не здогадуються. Шиш від них хоч погруддя земляк дочекається, який вже там культ?

Отакий сімейний бізнес: контрабандні цигарки як "дипломатичний вантаж". ФОТО

Мікрик із дипломатичними номерами, за кермом – такий собі Сергій Ліщишин (киянин, чоловік першого секретаря Посольства України в Словаччині пані Оксани Ліщишин). При перетині кордону показав дипломатичний паспорт і підписаного дружиною листа Посольства України про те, що з 21 по 24 травня мікроавтобус перевозить дипломатичний вантаж, тому не підлягає контролю відповідно до Віденської конвенції! Службовий собака не вміє читати дипломатичну пошту, тому подав сигнал, що в салоні сигарети. Коли митники почали наполягати на огляді, водій влаштував скандал, а потім намагався ганебно втекти. І сміх, і сльози...

Горе-оренда по-шуфричівськи: чекати, поки будинок Сікорського впаде, щоб побудувати на його місці офісне одоробло

Світлина – "Голосу України"

На вулиці Ярославів Вал стоїть і тихо помирає будинок, де народився уславлений інженер. Він перебуває у власності... Міноборони. Яка передала цю історичну будівлю, наскільки мені відомо, фірмі, за якою маячить... Нестор Шуфрич. Котрий нічого не робить, чекаючи, що дім впаде і тоді можна буде розвести руками і сказати – "ах, який сум", і побудувати там чергове офісне одоробло. Якби в нас була держава, то цей будинок давно б відібрали в горе-орендатора. Президенти, міськи голови й уряди міняються, а Шуфричу харашо при всіх владах.

У Лондоні до Маршу вишиванок долучилася рекордна кількість учасників. ФОТО, ВІДЕО

У неділю, 22 травня, в Лондоні відбувся щорічний Марш у вишиванках, який став рекордним за кількістю учасників. Більше 1500 шанувальників української культури вийшли на щорічний марш цього року. Традиційно захід проводився українськими громадськими організаціями у Великій Британії з метою відзначення Дня вишиванки та вшанування багатовікових традицій українського народу. Марш поєднав представників української громади з різних міст Британії і довів, що українці за кордоном не втрачають зв'язку з Україною і демонструють єдність та підтримку, як ніколи. Марш в Лондоні проводився вже вчетверте і проходив за новим маршрутом уздовж річки Темзи від Вестмінстерського до Тауерського мосту.