MENU

Росія і Авель: чимшвидше і чимдалі геть від Каїна

4356 0

Як засвідчили результати проведеного "Левадою" опитування, росіяни вважають Україну другим після США найбільшим своїм ворогом. У контексті пропаґандистської байки про "братні народи" така ненависть має перверзійну природу. Традиційні кремлівські алогізми, що їх в одній із лекцій влучно означив Тімоті Снайдер (немає української нації, але є українські націоналісти; немає української мови, але україномовні утискають російську), у цьому світлі є цілком біблійними. Як історія про братів Каїна і Авеля.

Безумовно, "братніх" народів не існує. Все простіше: народ як такий або є, або його немає. І чим більше в якогось народу спільного з іншим, тим загрозливішим стає знак питання про його екзистенцію. Глибинна суть російсько-українського конфлікту саме цим і пояснюється: росіяни розбудували свою тезу про братність до того рівня, аж забули, що Україна може бути хіба сестрою; а раз ми такі братні, то слід трохи вишколити – ціпком і газом-пряником – брата, щоб він був таким, яким собі його уявляємо ми, нашою копією, нами. На цій тонкій межі і починається бійка за право бути собою, мати свої риси, мову, зовнішньополітичні преференції.

Це нагадує штовханину перед дзеркалом: місце є тільки для одного, тому єдиний нормальний вихід – мати два дзеркала, для кожного власне. Або вбити із заздрощів, як учинив би Каїн. Мудро природу цього процесу визначив сербський філософ Іван Чолович, який ненависть і війну між сербами й хорватами пояснив не різницями між цими народами, а спільністю: так багато спільного, що розмивається межа, і тоді хтось починає зазіхати на чуже, на простір іншого, аж поки й зовсім не вирішить стерти свого конкурента (колонізацією, насильницьким впровадженням власної мови й релігії, етнічними чистками).

Бо хоч ми й не братні, але, на жаль, у нас таки дуже багато спільного. О'кей, це спільне набуте під час понад трьохсотлітньої окупації, воно вимушене, накинуте, але таки існує. Саме тому наші антиватники часто наслідують методи ватників, а пам'ятники Бандері схожі на комуністичні монументи. Цим же й пояснюється сучасна українська тенденція пошуку власних коренів, підвалин своєї культури, всього, що в сумі називається самобутністю – перед смертельною загрозою знищення народу й держави ми хочемо вказати собі і світу на всі різниці, що нас розділяють з Росією, чинять нас іншими, нами. Бунтуємо, хоч "старший брат" і намагається дискредитувати нас, пояснюючи свою аґресію собі й навколишнім тим, що ми насправді хунтуємо.

Тож єдиний наш вихід – втікати втікати чимшвидше і чимдалі від Каїна. І висувати все більше вимог у підтримці мови, квот для музики, українізації армії й чиновництва, пам'ятаючи, що компроміс досягається між двома протилежними точками; чим далі буде наша точка, тим і компроміс буде ближчим до наших прагнень. Під час Євромайдану ми говорили, що де вдалося захопити ОДА, там і буде Україна; так само нині: що відвоюємо під час війни, те й буде нашим. Чи ви думаєте, що після завершення війни й початку евентуального процесу примирення хтось голосуватиме за квоти на україномовну музику, якщо не голосує сьогодні?

Авель рятується від Каїна втечею з Комсомольська в Горішні Плавні. Чи добіжить?

Андрій ЛЮБКА, "Збруч"


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини