П'ятдесят років тому у видавництві Університету Іллінойсу були опубліковані «Лекції з теорії самовідтворюваних автоматів» Джона фон Неймана, зібрані і відредаговані Артуром Берксом. Ідеї, викладені Нейманом в його лекціях, дуже серйозно вплинули на подальший розвиток не тільки системного аналізу і кібернетики, а й логіки, біохімії, екології і навіть антропології. Проблема, яку ставив і вирішував Нейман - імовірнісна логіка і синтез надійних систем з ненадійних компонентів, - вплинула на розвиток наших уявлень про структуру та організацію природних і штучних систем, ролі мови та інформації, методи конструювання та управління такими системами.

Незважаючи на тривалий період, що минув з моменту опублікування робіт фон Неймана, і на бурхливий розвиток системного аналізу та теорії управління, багато ідей та уявлень, висловлених ним, нам все ще належить оцінити і повноцінно розвинути.

Втім, і сьогодні ми вже знаємо чимало про те, як ми живемо і розвиваємося, однак вперто продовжуємо перебувати у полоні безглуздих, а в кризових ситуаціях - смертельно небезпечних помилок. Серед таких помилок - уявлення про те, що тотальна некомпетентність (громадянська, побутова, професійна) членів соціуму вимагає особливої соціальної відповідальності влади, «захисту від дурня» на рівні організації держави.

У цій тезі невірно все: і інфантильне припущення про власну некомпетентність, і уявлення про відповідальність як міру безпеки всупереч свободі, але головне - уявлення про приватні помилки як фатальну загрозу загальному розвитку.

Саме останнє припущення є помилкою з точки зору теорії самоорганізації. Стала, здатна до самоорганізації та самовдосконалення система може бути «зібрана» тільки з нестійких, ненадійних компонентів, що роблять помилки. Так функціонують всі живі системи і організми, так функціонує соціум. «Оптимізувати» суспільство методом впровадження «захисту від дурня», змусити людей припинити робити помилки - означає «захистити» суспільство від розвитку, зробити його залежним від минулого, вразливим перед майбутнім.

Вільна людина, яка живе серед рівних і рівноправних, не просто має право на помилку, вона зобов'язана помилятися. Більш того, помилки є умовою розвитку суспільства. Саме самоорганізована, самовідтворювана система, що складається з нестійких і вразливих компонент, тільки і може бути стійкою і здатною до розвитку.

Власне, саме тому будь-які детерміновані системи неминуче призводять до катастрофічних рішень у випадку мінімальної зміни вхідних параметрів; тому системи, забезпечені гарантованим «захистом від дурня», або призводять до тривіального результату, або до катастрофи.

З тієї ж причини деспотичні соціальні устрої, в яких піддані застраховані від власних невірних рішень, так швидко деградують. Вони приречені на стагнацію в мінливому світі настільки швидко, наскільки швидко змінюється навколишній світ.

Прогрес полягає в реалізації права на помилку: сукупність наших персональних помилок ідеально адаптує систему до змін навколишнього світу.

Мабуть, є сенс сказати, що все це сьогодні доведено до рівня цілком розроблених математичних теорій для різних напрямків знання, в тому числі і вітчизняними науковцями. Отже, мудрий - скористається.

До речі, з усього цього також випливає кілька зовні невтішних, але тривіальних висновків. Зокрема той, що герої і генії - лише необхідний гній на звивистому шляху неминучого суспільного прогресу. А наші «зради» і «перемоги» - брижі часу на поверхні вчорашніх утопій. Власне, так до всього цього і слід було б ставитися.

Отже, не бійтеся помилок - в них запорука нашого розвитку. Радше бійтеся залишатися безпомилковим, немов некролог. Треба боятися в засліпленні «зрадою» побудувати чергове інфантильне суспільство, де відповідальний «захист від дурня» призведе до невідворотної катастрофи в разі неминучої помилки.