Всі у світі нині пишуть про якусь надзвичайну ірраціональність у політиці та житті. Мовляв, невідомо звідки з'являються то там, то тут негідники, брехуни і популісти, які мутять воду, викликають Стокгольмський синдром, загострюють комплекси меншовартості і манію величі, провокують міжнаціональні сутички тощо... І от усі пишуть "ірраціональність", але тільки українці переконані, хто в ній винен і де її головне джерело. Тобто, де сидить матка цієї ірраціональності, її живлюще вогнище.:)

Іноді українці сміються самі з себе, мовляв, ну, не можна ж усе списувати на тойво. Сміються, іронізують, але все одно знають своє. А весь світ і далі не знає. І не знатиме, доки сам не затріщить. А вже ж потріскує, правда?

Й от поки панують розмови про "ірраціональність" (нема ж більше чим пояснити незвідане), люди гарячково продовжують вірити в "раціональність", яка обов'язково всюди незабаром наведе лад. Але штука в тому, що безпосереднім виявом раціональності є закони і бюрократія, маніфести, відозви, заяви і резолюції. А тому деяким людям здається, що це неабияка протиотрута від ірраціональності (брехні, перекручень, деформацій, маніпуляцій). Що достатньо прийняти чергову резолюцію ПАРЄ – і все якось організується, і вовк перестане їсти молочних ягнят. Однак це ілюзія.

І знову-таки, українці це звідали останніми роками першими. На власній шкурі. Бо знають, що Будапештський меморандум і ціла решта договорів і конвенцій – фільчині грамоти для "ірраціональності". Справжня раціональність з'являється після великих катастроф, коли "ірраціональність" у конкретному людському втіленні сидить на лавках Нюрнберзького трибуналу і їй готують конкретні мотузки й терміни відсидки. Й от не видно іншого виходу, крім катастрофи.

Хто бачить інші виходи, діліться міркуваннями. Вимкнення SWIFT і нафтове ембарґо не пропонувати.