Приєднався до широкої когорти коментаторів турецького заколоту.

Технологія, до якої вдалися турецькі військові при спробі державного перевороту в Туреччині, давно застаріла, а відтак можна говорити про те, що заколот від самого початку був приречений на поразку.

У такий спосіб військові перевороти і силові захоплення влади робили ще більшовики у Петрограді, але з того часу дуже багато чого змінилося.

Поява масової комунікації через соціальні мережі й телебачення дозволила президенту Туреччини Реджепу Таїпу Ердоґану одразу мобілізувати масову підтримку через звернення до народу.

Це і зіграло головну роль у придушенні заколоту, адже президент Ердоґан має реальну серйозну підтримку свого електорату, достатню для придушення будь-якого повстання, особливо, якщо у ньому бере участь лише частина армії.

Окрім того, звинувачення у корупції, заклики до прийняття нової Конституції та розмови про права людини, на яких ставили акцент учасники заколоту, не мотивували громадян до їхньої підтримки.

Якби справді там була серйозна політична криза, яка викликала напруження у суспільстві і незадоволення владою, тоді це могло б спрацювати. Однак серйозної причини, яка б стала логічним приводом для військового перевороту, насправді не було, тому він не був підтриманий абсолютною більшістю турецького суспільства.

Експерт також зазначив, що однією з найімовірніших причин заколоту в Туреччині могли стати відносини між світською армією і мусульманською правлячою партією. Також могли мати місце особисті образи військових через репресії щодо верхівки збройних сил, до яких неодноразово вдавався правлячий режим.

Про перші ознаки внутрішньої кризи в Туреччині ще на початку травня свідчило звільнення з посади колишнього прем'єр-міністра та голови правлячої партії Ахмета Давутоглу, колись найближчого соратника Ердоґана, який фактично став архітектором нової зовнішньої політики Туреччини, передусім на Близькому Сході.

Той факт, що Давутоглу пішов начебто добровільно, але після розмови з самим Ердоганом, вже насторожував і говорив про те, що у турецькій верхівці, правлячій партії, щось пішло не так, як раніше, це було ознакою кризи в оточенні президента. Але у що це виллється насправді важко було навіть уявити.