Реакція світової дипломатичної спільноти на призначення Бориса Джонсона держсекретарем у закордонних справах Великобританії була вкрай негативною. І це пов'язано не тільки з його непередбачуваністю чи статтями у газеті Guardian, в яких він зробив низку образливих коментарів про Барака Обаму, Гіларі Клінтон і Реджепа Ердогана, але значною мірою з неоднозначністю його ролі у нещодавньому референдумі про вихід Британії з Європейського Союзу.

Лорд Майкл Хезелтін, один із лідерів партії Торі, відверто звинуватив Джонсона у створенні найбільшої конституційної кризи, порівнявши його з генералом, що вів свою армію вперед під звуки гармат і покинув її напризволяще у найбільш відповідальний момент. Це, можливо, найвлучніша характеристика, яка показує, наскільки Борис Джонсон здатний нести відповідальність за свої політичні заяви і вчинки, що вирішують долю цілого народу.

Але в загальному британський політикум є більш поміркованим у критиці стратегії Терези Мей і її кадрових призначень. З певною мірою сарказму вони відзначають, що три лідери кампанії за вихід Великобританії з Євросоюзу тепер мають можливість на практиці реалізувати обіцяне. Два інші «брекзитери» - Девід Девіс, який буде очолювати відділ в британському уряді з питань виходу із Євросоюзу, та Ліам Фокс, якого призначили міністром зовнішньої торгівлі. Вони наввипередки переконували свій електорат про легкість розлучення з ЄС, тож тепер мають втілити це у життя. Як відзначив редактор найбільшого таблоїду Німеччини Ніколас Блом: «Врешті-решт правосуддя має відбутися. Як міністр закордонних справ Борис Джонсон має лягти у постіль, приготовану власноруч».
Але українців насамперед хвилює не стільки стратегія Джонсона стосовно Євросоюзу, як його позиція щодо Володимира Путіна і війни, розв'язаної на сході України. І тут, можливо, варто звернутися до статті, написаної самим Борисом Джонсоном у грудні 2015-го, в якій він закликає укласти угоду з дияволом і розпочати співпрацю з Путіним і Башаром аль-Асадом у Сирії. Відкидаючи відповідальність за смерті цивільних як наслідок бомбардування, ухваленого британським парламентом, Джонсон вдається до філософської риторики, що тисячі жінок, людей з вадами розвитку і геїв постраждали через свою приналежність до неправильного напрямку ісламу. В той час як найбільш важливою є, власне, боротьба з ісламістськими терористами. Гіпотетично можна припустити, що за аналогією Джонсон знайде причини виправдати смерті на сході України як політичну жертву на користь більш далекоглядної мети. Далі більше, у своїй статті він закликає до більш креативного підходу до створення коаліції і пошуку нових друзів, якими, на його думку, можуть стати Володимир Путін та росіяни. Втім, він розглядає їх лише як тимчасових союзників, які зроблять свою брудну роботу, дозволивши Британії відновити свій контроль у Сирії й Пальмірі, осередку військових угруповань «ІДІЛ».

Після гучного розслідування участі британських військ у війні в Іраку та визнання особистої відповідальності Тоні Блера за невиважене політичне рішення ймовірність безпосередньої участі Британії у військових діях на Сході чи деінде знижена майже до нуля. Водночас Великобританія зацікавлена грати роль сильного політичного лідера, але ця роль може змінитися в умовах послаблення позицій Британії внаслідок брекзиту.

Повертаючись до сьогодення, варто звернути увагу на перші заяви Бориса Джонсона на його новій посаді. Своїм першочерговим завданням він вбачає змінення профілю Великобританії як глобального світового гравця, а також перегляд відносин із Євросоюзом в бік їх посилення і побудови тісніших міжурядових зв'язків.

Час покаже, наскільки Великобританія готова для посилення своїх позицій в інших регіонах, крім Європи, саме в період виходу з Євросоюзу. Відкритим є також питання, наскільки виключеним є повернення курсу Британії під керівництвом нового керманича до «нових старих друзів». Єдине, що може заспокоїти нас у цій ситуації - це те, наскільки політична креативність і екстравагантність Бориса буде стримуватися колом його радників і тверезістю підходу Терези Мей.

Володимир Путін був серед тих лідерів, хто привітав Терезу Мей з її призначенням. Він висловив сподівання побудувати конструктивний діалог щодо двосторонніх відносин і виконання міжнародних угод. Російські видання порівнюють її із Маргарет Тетчер, говорячи про нове перевтілення «залізної леді», а міністр оборони Росії зазначив, що Тереза Мей демонструє жорсткість і відданість позиціям сильної політики у сфері оборони.

Порівняння із «залізною леді» мають певний сенс, якщо взяти до уваги, що Тереза Мей найдовше обіймала посаду міністра внутрішніх справ за останні 50 років в історії Великобританії. Коментуючи її перші звільнення можновладців, англійські видання пишуть про найбільш безжалісний відбір у сучасній політичній британській історії. Чи буде Тереза Мей дотримуватися жорсткого підходу і у зовнішній політиці? Тут слід враховувати її досвід боротьби із тероризмом всередині країни і те, що більше шести років вона була членом Ради національної безпеки, отримуючи кожного тижня звіти британської секретної служби.

Тереза Мей чудово розуміє, who is Mr. Putin. У своїх заявах вона відверто говорила про загрозу безпеці Великобританії і Європи з боку Росії, що зросла після перетворення останньої на ще більш авторитарну агресивну державу, особливо після політичного вбивства Олександра Литвиненка. По завершенні слухань у справі Литвиненка у Високому суді Лондона, де було встановлено участь ФСБ, офіційних осіб, враховуючи секретаря Ради безпеки Патрушева і особисто Путіна, Тереза Мей звернулася з листом до НАТО і Євросоюзу. У ньому вона наголосила на необхідності посилення контролю і заходів безпеки. Мей також чітко озвучила, що анексія Криму була незаконною, а подальші дії Росії в Україні призвели до дестабілізації ситуації на європейському континенті. Тож не варто очікувати, що заяви Володимира Путіна про готовність до діалогу змінять думку Терези Мей щодо сутності російської політики і відбудеться різке потепління у відносинах.

Водночас ми маємо розуміти, що британська політика є надзвичайно прагматичною і спрямованою на захист саме власних інтересів. Якщо для національної безпеки Великобританії або відстоювання її інтересів у східних країнах буде потрібна угода з Путіним, такі перемовини і співпраця відбудуться. Але поки що Тереза Мей не виявила активної зацікавленості в експансії інтересів на Схід і далі.

У цьому зв'язку більш позитивним для України є призначення міністром оборони Майкла Феллона, який відстоював збереження членства Великобританії в ЄС. На його думку, Британія була лідером у процесі застосування санкцій проти режиму Путіна, і саме завдячуючи підтримці Євросоюзу, це вдалося. Погляди Феллона є протилежними до заяв Джонсона, який 9 травня під час дебатів звинуватив у виникненні проблем в Україні, власне, політичний курс Європи. Виглядало так, що анексія Криму і російське військове втручання на сході Україні було спровоковано Європою, яка роздратувала російського ведмедя. Пізніше Борис Джонсон заперечив таке трактування своєї позиції, але у світлі його попередніх заяв воно не видається абсолютно неправильним.

На жаль, слід визнати, що Україна поки залишається країною зіткнення інтересів, аніж повноцінним партнером на світовій арені. Тому нам варто зосередитися на вирішенні своїх внутрішніх проблем і менше покладатися на допомогу ззовні. Певний час увага Великобританії і Євросоюзу буде прикутою до питань перебудови власних відносин і підвищення власної безпеки через події у Франції і Туреччині. В той час як наші політики мають дбати про зміцнення держави і зміну її статусу від жертви російської агресії до країни, що забезпечує стабільність у регіоні.