Ситуація щодо відродженої любові між Росією і Туреччиною як мінімум насторожує, зазначає в своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. Поки вона не є критичною, але заяви окремих наших політологів у дусі "нічого страшного, нехай собі пораються" не до кінця відображають ступінь можливої загрози занадто інтенсивного зближення між цими країнами.

Чому? Очевидно, що в Туреччині зараз почався процес відходу від проєвропейських стандартів, на яких країна стояла протягом десятиліть. Це вже саме по собі є небезпечною тенденцією.

До того ж, Туреччина не тільки стукає в двері Євросоюзу (хоч поки і безрезультатно) – вона є членом НАТО. І, якщо любов Туреччини з Росією зайде надто далеко, найсерйознішою загрозою стануть не потоки біженців, про яких в Європі зараз намагаються не згадувати, а дестабілізація південного флангу НАТО.

У випадку нових рухів Туреччини це стане серйозною проблемою для всього Північноатлантичного альянсу, особливо на тлі того, що Крим зараз перетворений на "непотоплюваний авіаносець". Кількість озброєнь на півострові продовжує збільшуватися, є інформація і про ядерні озброєння.

Оскільки Болгарія і Румунія (члени НАТО в Чорноморському басейні) не володіють істотним військовим потенціалом, а американські кораблі заходять туди раз на півроку, позиція Туреччини може вплинути не тільки на тактичну, а й стратегічну ситуацію як у Чорному, так і в Середземному морях. Особливо з урахуванням прохолодних відносин Туреччини та Греції. Якщо подивитися на карту, ми побачимо, що від цього крену весь середземноморський басейн виявляється зовсім в іншому становищі; якщо піде собі геть, на Близький Схід, то ми побачимо, що зміниться баланс сил і в цьому вельми нестабільному регіоні.

Тому зустріч Путіна й Ердогана – подія серйозна. Мова не тільки про турецькі помідори та російських туристів під Кемером. Якщо тенденція на зближення реалізується, серйозно зміниться геополітична ситуація в районі Середземномор'я і на Близькому Сході. Так що мислителям НАТО, а також деяким керівникам країн-членів Альянсу вже потрібно починати думати над варіантами дій і розробляти можливі моделі поведінки.

І, зрозуміло, ставити прямі запитання турецькому керівництву. Оскільки заяви, які прозвучали недавно з Німеччини – про те, що Туреччині і РФ потрібно "знайти спільну мову" – викликають питання. А саме, на якій основі буде знайдена ця спільна мова – протистояння Євросоюзові або ж ефемерна боротьба з тероризмом.

Дружба Росії з Туреччиною може негативно вплинути на стабільність НАТО. А це велика загроза не тільки для самого альянсу, але також і для ЄС та України.