Сирійське протистояння увійшло в нову фазу. Турецькі війська за підтримки авіації західної коаліції перейшли кордон і почали операцію «Щит Євфрату» зі звільнення прикордонного міста Джараблус.

За інформацією агентства Anadolu, дії армії і сил коаліції носять характер відповіді, вони зроблені після того, як бойовики ІД обстріляли розташоване поблизу кордону турецьке місто Каркамиш. Командири повстанців із Сирійської вільної армії повідомляють, що основна частина ісламістів витіснена з Джераблуса, а деякі з бойовиків потрапили в оточення. Сирійське телебачення Orient TV, що підтримує опозицію, передає, що бойовики ІД відступають на південь у напрямку міста Ель-Табака в провінції Ракка.

Одночасно як турецькі війська, так і опозиціонери розгортають операції проти курдських загонів самооборони YPG в районі нещодавно захопленого останніми міста Манбідж у 60 км від турецького кордону. Додамо до цього бої курдських підрозділів з урядовою сирійською армією в районі міста Ель-Хасекі.

З військової точки зору вторгнення турецьких військ і захоплення Джараблуса з околицями істотно полегшує стан армії Асада в районі Алеппо. Там уже тривалий час точаться важкі бої з ісламістами. Причому значну допомогу асадівцям надавали курди, але тепер вони звідти пішли, і в якийсь момент урядова армія сама потрапила в оточення. Загалом становище багатошарового пирога, настільки характерне для сирійської ситуації, стало ще більш заплутаним.

Для Москви акція Анкари стала в чомусь несподіванкою. Це підтверджує заява Міністерства закордонних справ Росії. «У Москві глибоко стурбовані тим, що відбувається в районі сирійсько-турецького кордону ... Переконані, що сирійський криза може бути врегульована виключно на міцній основі міжнародного права, засобом широкого міжсирійського діалогу за участю всіх етноконфесійних груп, включаючи курдів»,

Кремль висловлює стурбованість, якщо щось йде не так, як там планувалося. Взагалі Путіну і Ко останнім часом якось не щастить. Не встигли порадіти деяким домовленостям із Туреччиною, розміщенню бомбардувальників на базі Шахід-Ноже поблизу іранського міста Хамадана, як довелося звідти терміново йти. Всього зробили три вильоти з цієї авіабази, на весь світ протрубили, як тепер завдаватимуть нищівних ударів по бойовиках-терористах з ІД - і тут такий облом. Іранська влада недвозначно вказали на двері. Не рятують будь-які розмови навздогін, що можуть російські бойові літаки повернутися в Шахід-Ноже будь-коли. Є великі сумніви щодо цього.

І ось тепер новий головний біль. Як там турецька армія і пов'язані з нею опозиціонери боротимуться з ІД, ще треба подивитися, але спрямованість вторгнення проти курдів сумніву не підлягає. Для Ердогана саме вони становлять головну небезпеку, і заради ліквідації курдського національного руху він не зупиниться ні перед чим. У тому числі і перед вторгненням до іншої держави.

Говорячи про заплутаності ситуації в Сирії, необхідно відзначити не надто чіткі цілі зовнішніх гравців. Росія, США і європейські країни постачають зброю іракським курдам. Причому у все більшій кількості. Не важко здогадатися, що частина її виявиться в руках курдів уже сирійських. Неодноразово лідери Іракського Курдистану підкреслювали безумовну підтримку своїх одноплемінників у їх боротьбі проти режиму Асада. Не доводитися сумніватися в тому, що і проти турецької, і урядової сирійської армії сирійські курди спиратимуться на підтримку з Іраку. Зрозуміло, що легкою боротьба з ними не буде.

Вашингтон давно і потужно підтримує курдів як в Іраку, так і в Сирії. Настільки, що американська авіація готова боротися з сирійськими винищувачами і бомбардувальниками, якщо вони будуть атакувати позиції YPG, зокрема, в районі міста Ель-Хасекі.

У Москви ситуація є не настільки однозначною. З одного боку, курдів в Іраку і Сирії у Білокам'яній підтримують дипломатично і матеріально. З іншого боку, потепління відносин з Анкарою вимагає трохи змістити акценти. Зовсім відмовитися від курдів Москва не може, оскільки їх повністю замінять США. Необхідно також враховувати, що так чи інакше, але якась курдська державність на території Сирії все-таки буде, скільки б Туреччина не виступала проти. Якщо зараз зіпсувати відносини з курдами, то безпека російських баз у Хмейміме і Тартусі - блакитна мрія Путіна - опиниться під постійною загрозою, і толку від них буде дуже мало. Як вийти з такого становища, що чимось нагадує цугцванг, наразі в Москві не придумали. Залишається висловлювати співчуття.

Ще одна московська проблема. Якось збіглося вторгнення турецької армії в Сирію з візитом віце-президента США Байдена до Анкари. Цілком можливо, що це просто збіг, оскільки подібні операції готуються тривалий час, але для Кремля все це виглядає досить підозріло. Виявляється, задекларований антиамериканізм Ердогана не настільки глибокий. Звідси під сумнів ставиться взагалі все досягнення російської дипломатії на турецькому напрямку. Скільки сурмили про це московські штатні пропагандисти, розповідали народу, який заплутався украй, що тепер Туреччина найкращий друг, майже брат - і ось такий пасаж.

Втручанням у сирійський конфлікт Путін переслідував дві у чомусь взаємозалежні мети. По-перше, повернутися на бази в східній частині Середземного моря і тим самим забезпечити вихід Чорноморського флоту в найважливіший світовий регіон.

По-друге, розміняти співпрацю із Заходом проти ІД на фактичне визнання анексії Криму та прийняття російських умов Донбасом.
З другим нічого не вийшло, оскільки Президенту Порошенку поступово вдалося переконати західних партнерів у необхідності прийняття української позиції по Донбасу - спочатку безпека і виведення військ агресора, потім політичне врегулювання, можливо, під наглядом ЄС. Роздратування Путіна вилилося у відмові від нормандських переговорів під приводом якихось диверсантів у Криму. Все це настільки було шито білими нитками, що поступово стала очевидною нова ізоляція Москви. Звідси згода на переговори в Китаї з Меркель і Олландом на полях саміту G20 і можлива реанімація нормандського формату.

Втручання Туреччини в Сирії також істотно змішує карти російської дипломатії. Про курдське питання вже було сказано. Є ще істотні проблеми.

Незрозуміло чому, але останнім часом почастішали обстріли ізраїльської частини Голанських висот з боку сирійської армії. Відповідь була практично миттєвою і завжди жорсткою. Після останнього обстрілу сирійська артилерійська установка була негайно ліквідована. Дивно, але сирійська армія продовжує обстріл ізраїльської території, очевидно сподіваючись на відповідь. Складається враження, що Дамаску фронтів не вистачає. Тільки відкрили новий з курдами, як можуть отримати ізраїльський. При цьому по шосе відстань від кордону з Ізраїлем до сирійської столиці близько 80 км. Свого часу ізраїльські танки пройшли її за кілька годин і зупинилися буквально в передмісті Дамаска.

На Близькому Сході складається нова і досить складна ситуація. Схоже, як внутрішні, так і зовнішні гравці не мають чіткого розуміння, як досягти поставленої мети. Виходячи з тактичних міркувань, вони діють під впливом кон'юнктурних обставин. Мир у напівзруйнованій країні стає все примарнішим.