Буквально кілька днів писав у когось у коментарях, що за 25 років побутово-публічної українськомовності не мав жодних проблем. Накаркав.

Кіоск на виході з "Контрактової" у бік Могилянки. Час від часу купував там щось. Днями почув кількаразове звертання: "Мужчина!". Спочатку не реагував, бо не думав, що це до мене. Продавчиня вирішила перепитати, причому з кожним разом оце "Мужчина!" звучало загрозливіше.

Я кажу: "Ви мене налякали. Є ж купа звертань – "шановний", "пане" і так далі". Вступає її партнер по бізнесу – кавказець: "А вы что, не мужчина?". Кажу: "Чоловік. А ще батько, громадянин, викладач, православний і так далі. Я ж до вас не звертаюсь – "Мусульманин!". Він реагує: "А почему вы ко мне по-украински, я же с вами по-русски". Відповідаю – тому що це ви маєте переходити на мову клієнта, а не я...

На жаль, прибулець і його партнерка мене не зрозуміли. І в спину я почув те, на що здатне одноклітинне понаїжджене бидло.

Резюме – вид на помешкання в Україні і тим більше громадянство без складання тесту на знання української мови не давати. Про тест на психічну адекватність і агресивність – хотілося б, але не в цьому житті.