Донбаські сепаратисти вже повторюють долю судетських. Про це блозі на сайті "Новое время" пише журналіст Олег Шама.

Людство знає сепаратистів двох типів. Швидше, одних знає, а про других іноді згадує, питаючи, що з ними сталося?

Джордж Вашингтон і Симон Болівар, сепаратисти чистої води, відірвали з кров'ю величезні колонії від світових метрополій. Перший - від Британської імперії, заклавши основи США. Другий - від Іспанської корони, створивши низку незалежних держав в Латинській Америці.

А були ще Конрад Генляйн і Карл Герман Франк, судетські німці. Перший ідеологічно підготував анексію Третім рейхом спочатку Судетської області, а незабаром і всієї Чехії. Другий контролював виконавчу владу і каральні органи на цій території під час Другої світової війни.

Між цими типами сепаратистів - прірва.

Вашингтон і Болівар, з аристократичними профілями і манерами, хотіли змінити світопорядок і правила життя в ньому. І їм це вдалося. Буде неправдою, якщо сказати, що у них не було особистих амбіцій. Але вони підкріплювалися освітою, принципами честі, а не «понятіями» і прагненням до вищої мети. Тому і виправданими здаються їхні авторитарні, на перший погляд, принципи. «Люди без примусу не приймуть і не будуть виконувати правила, найкращим чином розраховані для їхнього особистого блага», - писав Вашингтон. Про Болівара взагалі довгий час говорили, як про диктатора.

І коротко подивимося на судетських діячів. Хто пам'ятав мітинги Генляйна, вчителя фізкультури в містечку Аш, цитували його промови напередодні Мюнхенської угоди: «Скоро чеські дзьоби дізнаються, що таке німецький кулак! Будемо бити, поки не почорнієте!»

Десь під час виголошення цих «принципів», уряд Чехословаччини виконав практично всі забаганки фізкультурника. Змушують німецьких дітей вчити чеську мову? Будь ласка, нехай не вчать. Мало німців в місцевих адміністраціях? Нате їх вам повністю. Мало німців в парламенті і уряді? Ось, тримаєте.

Але цього все одно було мало. Відомо, чим закінчилося потурання такому сепаратистові. Якому інтелігентності додавали хіба що окуляри. Вони ж допомогли Генляйну вирішити і головне екзистенціальне питання в травні 1945 року. Коли його заарештували союзники, він їх розбив і скельцями порізав собі вени.

Карл Франк, соратник Генляйна, який керував знищенням сіл Лежаки і Ледіце - і це тільки найпомітніше його діяння - спробував втекти, коли запахло смаженим. Його спіймали, засудили, повісили і зарили в загальній могилі з такими ж.

Чи варто згадувати, що заокеанські сепаратисти досягали цілей на свої кошти, ну, і однодумців. Вони ж були і головними їх консультантами. Болівару, колись великому землевласникові, довелося шукати чисту сорочку, одягаючи його в останню путь.

Генляйн за інструкціями і грошима регулярно ганяв до Берліна.

Тому українські мрійники про незалежність у ХІХ столітті, теж по-своєму сепаратисти, дивилися в сторону заокеанських ідеалів. Тарас Шевченко: «Коли ми діждемося Вашингтона з новим и праведним законом? А діждемось таки колись». А Іван Франко навіть написав біографію Симона Болівара.

І от наївне запитання: до якого виду ближче нинішні донбаські і кримські сепаратисти? І чи знають вони про долю своїх аналогів?