Варшавський саміт був найкращим таким заходом НАТО, відколи скінчилася холодна війна. Серйозні люди прийняли серйозні рішення щодо серйозних проблем. Табу, які існували раніше, подолано. Росія – загроза для прифронтових держав (якби такі заяви прозвучали на попередніх самітах, їх сприймали б неоднозначно). Європейський Союз – життєво важливий партнер (були часи, коли це обурило б Туреччину). Стримування має відбуватися не лише військовими засобами (колись тема інформаційної та кібервійни сприймали в НАТО як недоречну).

Звісно, не все було ідеально. Несприятливе тло створювала польська політична арена з її злостивістю і гострою поляризацією. Сумно було дивитися на "історичну" експозицію, де заретушували гігантських політичних постатей, що привели Польщу до Альянсу. Оборонні бюджети багатьох країн надто мізерні. Були й обурені послання: представник Естонії Юрі Луйк докоряв німецьким та іншим політикам, що засуджують проведення військових навчань, у яких задіяні їхні ж країни. Україні запропонували замало, Грузію розчарувала риторична відмашка.

Найгіршим аспектом саміту була тінь Brexit – завданого власноруч тяжкого поранення новітній історії моєї країни. Цю катастрофу можна порівняти із Суецькою кризою 1956 року, ба навіть цього разу все було ще гірше. Нині британцям на міжнародних конференціях із безпеки доводиться несолодко: здебільшого ми вибачаємося і вислуховуємо співчуття з домішками ледве прихованого обурення щодо спричинених нами додаткових проблем. Колись Велика Британія експортувала стабільність, а тепер радше нестабільність.

Утім, головний висновок після Варшави: попри переважно правильно обраний шлях, до пункту призначення ще далеко. Ми пройшли шлях від того, що лишали двері відчиненими на знак довіри до наших сусідів, до моменту, коли замкнули їх на замок, а тепер ще й додаємо сигналізацію та охорону.

Наразі не зрозуміло, що буде, коли сигналізація спрацює. Теоретично НАТО має оперативну групу підвищеної готовності, яка може бути задіяна протягом кількох годин. Однак програма діє здебільшого на папері. Деталі ще не розроблені. Схема політичного прийняття рішень, необхідних для розташування таких сил, ще не випробувана. Які інструкції дав би своїм дипломатам у НАТО майбутній канцлер Франк-Вальтер Штайн­майєр? Що зробив би президент Трамп? А як російська погроза щодо використання ядерної зброї позначилася б на рішеннях Альянсу?

Однак найбільша загроза НАТО – внутрішні чинники. Більшості політиків на саміті нічого було сказати десяткам мільйонів західних виборців, яким остогидли економічні та політичні обставини останніх 25 років. Усе це підкреслює, наскільки сильно ситуація залежить від Анґели Меркель. Доки вона надійно тримається при владі в Берліні, ЄС і НАТО більш-менш у формі. Та щойно вона відступить, у нас ­проблеми.

Підстав для самозаспокоєння ми не маємо. У кулуарах відбувається значно більше, ніж усвідомлює громадськість. Мабуть, найцікавішою пліткою на саміті була новина про зіткнення польської та російської субмарин кілька місяців тому в Чорному морі. Високопосадовці тримають язики за зубами. Однак ця подія може пояснити нещодавню нібито безпричинну "чистку" в лавах вищого командування Балтійського флоту Росії (щоправда, є ще одне пояснення: розмах контрабанди бурштину почав турбувати Кремль). 

Останніми роками застаріла військово-морська присутність Росії в Балтійському регіоні здебільшого нас не хвилювала. Але якщо тепер у цьому секторі Кремль поставить нове, заповзятливіше керівництво, то головного болю нам додасться.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"