У розмовах про долю України часто доводиться чути: все тому, що народ у нас не такий.

У реалі й у неті лунає: якби українці воювали, як євреї... якби паркувалися, як німці... якби працювали, як японці... От тоді б ми зажили. 

Претензій до українців безліч: надто довірливі й обирають бозна-кого, надто недовірливі, тому не люблять будь-яку владу, надто хитрі й надто простодушні, надто окрутисті й надто щедрі, куркулі і совки. Одним словом, "що ж ми за народ такий?" І саме звідти всі проблеми з державотворенням. Ми не маємо нормальної держави, бо ми не такі, як треба.

Отже виходить, що українці матимуть нормальну державу тільки коли припинять бути українцями.

Особисто нас такі розмови чіпляють. Мабуть, тому, що коли обвинувачують українців, ми передусім думаємо не про сусідку тьотю Валю, а про себе. Це ми – не такі, через нас у країні все догори дриґом. Бо ми ж – українці. Відчуваємо на душі такий собі первородний гріх українства, з яким нічого не поробиш, бо він прийшов разом із народженням. Залишається хіба чекати на свого Месію, який викупить перед Господом цей гріх і таким чином дозволить українцям отримати-таки нормальну державу, залишаючись українцями. Щоправда один друг-іудей, коли щороку на Пасху вітає нас, завжди зауважує: "Ти ж розумієш, що один не може відмазати всіх". Проте зараз все-таки не про євреїв, які вже мають свою повноцінну державу, а про українців – які мають неповноцінні.

Отже, українці повинні виправитися і стати німцями. Причому не тими німцями, як голодували у 20-ті й у 40-ві роки минулого століття, які привели до влади Гітлера, а тими німцями, що зараз. Або японцями, причому не тими, що тоді, а тими, що зараз. Або євреями, причому не тими, що сто років тому, а що зараз. Чи італійцями... Однак німці, японці, євреї, французи, італійці – абсолютно різні нації за характером, традиціями і способами досягнення успіху. Й на американців вони не схожі, й на корейців (південних), у той час, коли корейці північні є одним народом із південними, проте живуть зовсім інакше.

Читайте також: Без насильства: менше крові – більше поту!

Ким же повинні стати українці? Все одно ким. Аби не українцями, тому що українці не такі, вони не здатні побудувати своєї держави через свої національні риси (див. вище).

Насправді ідея, щоб українці припинили бути українцями зовсім не є новою. Їй вже багато сотень років. То з нас намагалися зробити поляків східного обряду, то московитів західного обряду, тепер мріють перетворити на якихось абстрактних "європейців". Щоправда, успіху поки не досягли. Українці залишаються українцями. Поганими, але українцями.

І тут нам пригадується анекдот про мишей, які звернулися до мудрої Сови: "Сово, ти стратег, скажи, що робити нам, мишам? Усі нас б'ють, скоро кінець мишачого роду", Мудра Сова сказала: "Вам треба стати їжачками. Їжачків усі люблять і в них є голки для захисту". "Слава Сові! – загукали миші. – Станемо їжачками!" "Тільки як? Як нам стати їжачками? – запитав раптом старий Миш. "А це вже не до мене, – відповіла Сова. – Це питання тактики, а я – стратег."

Стратегів у нас не бракує. Залишається питання тактики. Тактика – це не до Сови, а до нас із вами, мишачих еліт. Якщо ми вже остаточно вирішили стати їжачками, як будемо діяти?

Якщо вже зійшлися на думці, що українці – не такі, як треба, що робитимемо з цим, окрім зітхань та ремствувань?

От, наприклад, нумо ставати японцями. Японці теж були у складній ситуації – капітуляція у війні, розпад імперії, зовнішнє керування, свій Чорнобиль у Хіросімі та другий у Нагасакі. А дивися – впоралися ж. Зробили сучасну супердержаву, припинили бути японцями, стали їжачками... Чи все-таки ні?

Дослідники твердять, що японці залишаються японцями. Мало того, виявляється, що у своїй модернізації вони спиралися на національну філософію сінто. Грубо кажучи: вони не вирішили стати американцями, але вирішили досягнути того самого економічного результату у свій японський спосіб, використовуючи свій національний характер. Не переробляти та перевиховувати мільйони, а використати їхні переваги, те, в чому вони кращі.

Читайте також: Коли замість переймати європейські традиції воліють обирати заборони

Наші політичні, інтелектуальні та інші еліти у всьому звинувачують народ. Але історія свідчить зворотнє: наші еліти завжди відставали від народу. Візьміть хоч би 1917-1918 роки, коли великомудрі Грушевські, Винниченки та Петлюри приймали один за одним універсали. Саме тому універсалів було чотири, що вони не встигали за розвитком подій. Коли люди вже прагнули незалежності, Рада просила в Москви автономії тощо. А 1991-й? Хто змусив Раду прийняти Акт незалежності? Люди. Політична еліта не була готовою до незалежності ще багато років, хіба що зараз, після війни, дозріла. А Майдан, коли "лідери" здавалися Януковичу, а той уже пакував камази на вихід? В цьому теж винні українці, які були в цей час на Майдані? Вони теж були "не такими"? А та сама війна з Росією, коли добровольці і волонтери вже воювали, а генерали та політики жували власні шмарклі, й досі жують?

Так що легко в усьому звинуватити українців. Значно складніше щось зробити. І це знову камінь у наш город. Бо ми так чи йнак є частиною інтелектуальної еліти, так само, як і ви, шановні читачі. І це наша з вами задача – наздогнати-таки націю у її розвитку. Бо якась дивна ми еліта – позаду процесів.

Що робити? Питання не абстрактне, а конкретне. Пропозиції "от якби всі" та "ви їм там скажіть" не проходять. Ми їм тут сказати не можемо, бо вони нас тут не слухають точно так, як не слухають вас там.

Завдання інтелектуальних еліт – а саме такі люди збираються у ФБ (не всі, звісно, але у процентному складі їх тут більше, ніж на вулиці) – тож завдання інтелектуальних еліт, на нашу скромну думку, полягає в тому, щоб проаналізувати переваги українського національного характеру, національної філософії, які можуть стати у пригоді на шляху до величного майбутнього – чи з Європою воно буде чи без. Політики – ідіоти, але давайте погодимося, що ми з вами теж недопрацьовуємо. Бо це наше завдання – дати їхнім наступникам зрозумілу і чітку ідеологію, яка не зводиться до тези "українці – не такі".

Отже, напружімося і пошукаймо в нашому національному характері риси, які можуть бути використані для того, щоб підняти економіку. Наприклад, схильність до приватної ініціативи, тобто намагання працювати на себе, а не на дядю. Хіба це погано? Чи хуторянство – не те саме, що "фермерство", до речі. А небажання стати найбагатшими у світі, вміння задовольнятися малим – це хіба погана риса? Особливо в умовах обмежених світових ресурсів. І якщо враховувати ці та інші наші риси в побудові економічної моделі, хіба вона не буде ефективнішою за будь-яке мавпування з інших країн?

Нагадаємо, що Сковорода не дарма був українцем, він знав, що ми найбільш ефективно працюємо саме на "сродному" терені.

Це – лише роздуми вголос. Бо настогидло вже читати про нас "не таких". То й пропонуємо почати думати, як змінити умови в країні, щоб вони нам "не таким" підходили. Адже людей нам змінити все одно не вдасться - – це перевірено століттями.