Шановні журналісти! Оскільки 15 жовтня – День білої тростини, то ви будете щось знімати про незрячих. Аби ваші матеріали були цікавими, я вам пропоную кілька тем.

1. Відсутність тактильної плитки на зупинках громадського транспорту або інших ознак, які вказують, що це зупинка.

2. Недоступність для незрячих деяких послуг і сайтів. Можна звернути увагу на проблеми з доступністю сайтів органів влади чи сайтів із придбання квитків на концерти (наприклад, гастролі.ua).

3. Знову про маршрутки. Вони досі не озвучені... Нагадаймо відповідним особам про це.

Читайте також: Громадський транспорт і суспільний договір

4. Озвучення світлофорів. Не скрізь вони "пікають" чи "клацають". Окрім того, часто буває, що поруч є два світлофори з однаковим звуком. Це іноді заважає зосереджуватись, тож доцільно, щоби звуки в них були різними.

5. Медичні установи. Медперсонал не готовий до того, що незрячі можуть самі приходити в лікарні, й у деяких лікарнях їм відмовляються допомогти. Наприклад, нема з ким піти на аналізи чи просто "пройтися по лікарях". Медперсонал часто вимагає, аби такі люди приходили із супроводом, і нікого не цікавить, що це не завжди доступно.

6. Відсутність літератури шрифтом Брайля. Понад те, відсутність українською мовою аудіокниг, через яку багато хто читає те, що озвучили росіяни, а від їхніх послуг пора позбавлятися.

7. Бракує фільмів з україномовними тифлокоментарями.

Читайте також: Чортик з табакерки: як підробки з-за "поребрика" стають "українськими фільмами"

8. Засоби реабілітації. Чому незрячі мусять купувати їх з-за кордону? Що заважає Україні випускати нормальні тростини і – я вже не кажу видавати – продавати їх? Чому незрячим доводиться купувати дорогі тростини, які коштують по кілька десятків євро? До речі, наконечники до них теж не з дешевих, і вони теж закордонні.

Ну, таке. Нагадаю, що раніше я писав про те, як варто висвітлювати проблеми незрячих, це було рік тому, тож якщо хтось забув, то ось посилання.