Література...

Кілька днів тому був день народження у Григора Тютюнника. Мій улюблений автор, мабуть... Я про нього нічого не знав до зовсім зрілого віку майже. І розказав мені про нього Петро Таланчук – колишній міністр освіти. Якось за чаркою, в аеропорту "Жуляни".

Читайте також: Наша еліта – в урочищі Сандармох. 79 роковини жахливого злочину проти України. ФОТО

Не плутайте зі Григорієм Тютюнником (автором роману "Вир"). Це – рідні брати (по-батькові). Обидва Григори, бо дід, який записував, – по дорозі в сільраду напився в їдальні горілки й забув, що вже є один Григор. Та й яка різниця...

Брати Тютюнники

Взагалі українська новелістика – це щось досі непочате і зовсім невивчене. Комусь буде схоже на Шукшина. Але, як на мене, то краще. Та й ближче, зрозуміло...

Читайте також: Чепинога: "Сучасний український літературний процес – це жизнь і жесть!"

Тютюнник починав писати російською, бо жив змалечку на Донбасі. Потім прочитав словник Грінченка, прийшов у кайф та ейфорію й уже ніколи, крім як українською, нічого й не писав...

Став майже знаменитим і визнаним. Але не прийнявся в тій системі, не вижив. Як чорнобривець на асфальті...

Тож трохи згодом, Григір Тютюнник укоротив собі віку... Повісився... Як і належить українському митцеві часів Союзу... На жаль, на жаль...

Читаю щоденники його й записки... Майже статуси в фейсбуці про владу:

"Якби ви, товаришу голово, жили-жили, а тоді взяли і чортьогозна де й ділися".

Із підслуханого: "Прорвав лінію Манаргея" (баба не пускала діда в магазин).

Почитайте Григора Тютюнника. Будете задоволені й удячні самі собі. Там справжній, автентичний Донбас і Полтавщина. Почніть із "Кізоньки" або з "Оддавали Катрю"...

...Дядько Халва: "Страх люблю халву – і саму, й з водою, найкраще з сітром, конєшно, ну не завжди бува"...