Новообраний президент США Дональд Трамп запропонував генеральному директорові нафтової компанії ExxonMobil, Рексу Тілерсонові, обійняти посаду державного секретаря, пише у своєму блозі на "Новому часі" політолог Володимир Фесенко. Цій людині приписують тісні зв'язки з Росією, у нього є почесні нагороди від Путіна. Більш того, Тілерсон нібито виступає за зняття санкцій з Росії.

Що тут скажеш, не найприємніша для України новина. Особливо враховуючи той факт, що в списку кандидатів на цю посаду були приємніші для нас кандидати.

Втім, поки що ми не можемо сказати точно, як буде розвиватися ситуація далі та чи затвердить цю кандидатуру Сенат. В американському Конгресі є чимало прихильників продовження співпраці з Україною. Дуже багато конгресменів критично ставляться до Росії, тому формування опозиції призначенням Тілерсона цілком ймовірне. Навіть у Республіканській партії не всім подобаються кадрові призначення Трампа. Не виключаю, що новообраному президентові доведеться врахувати їхню думку – такі прецеденти в американській політиці вже були.

Читайте також: Чому не варто бойкотувати президента Трампа

Взагалі тема взаємовідносин Трампа із Сенатом потенційно конфліктна. Новообраний президент робить безліч суперечливих, неоднозначних заяв. Не всі його заяви спокійно сприймають конгресмени, зокрема республіканціи. Підтримка Трампа з боку американського парламенту не гарантована – як у кадрових, так і в законотворчих питаннях.

Крім того, зверну увагу на те, що команда Трампа вельми еклектична. Наприклад, міністр оборони відомий досить жорсткою позицією щодо Росії, можливий держсекретар – навпаки. Як це буде поєднуватися в одному уряді?

Уявімо, що Тілерсон дійсно став держсекретарем США, і під його егідою США домовилися з Росією про долю України. Наприклад, про автономію для ОРДЛО. Чи буде це виконано? Ризикну припустити, що домовленості, узгоджені без участі України, не втіляться в життя. Якщо якісь угоди наших західних партнерів не враховують внутрішньополітичний контекст в Україні, вони просто не будуть діяти. Візьмімо два приклади: угода 20 лютого 2014 року, яка було морально застарілою на момент підписання. Після її підписання ситуація незабаром змінилася: і Майдан не визнав документ, і Янукович утік зі країни. В результаті про угоду всі забули. Інший приклад – нинішня ситуація з Мінськими угодами.

Читайте також: Відлік часу: Європа має боротися за найкращий сценарій, але готуватися до найгіршого

Нарешті, не забуваймо, що позицію США щодо України буде визначати не тільки президент. Він, звичайно, ключова фігура в зовнішній політиці, але якщо буде зберігатися підтримка України з боку Конгресу, новообраному президентові доведеться прислухатися до його думки.