14 грудня виповнилося 27 років зі дня смерті Андрія Сахарова, а наступного дня в Національній філармонії України відбувся концерт його пам'яті.

Здавалося б, що українцям до російського правозахисника, який пішов із життя ще до розвалу Союзу. Людина, так само далека від нас сьогоднішніх, як і від наших батьків. Бо що знали пересічні громадяни СРСР про Сахарова? У кращому разі, що він винахідник водневої бомби. А проте Сахаров – це так само наша українська історія, ба більше – це ще й наше сьогодення.

Сахаровський концерт уперше організували 35 років тому. Це було 1981 року. Лауреат Нобелівської премії миру, Сталінської і Ленінської премій та ордена Леніна, тричі Герой Соціалістичної Праці академік Андрій Сахаров голодував на засланні в Горькому. Його затримали по дорозі на роботу і разом зі дружиною відвезли в закрите тоді місто на Волзі. Незабаром Сахаров провів перше сімнадцятиденне голодування за право його невістки виїхати до чоловіка за кордон. У цей час правозахисники в Амстердамі організували концерт на його підтримку. Відтоді концерти відбувалися щороку аж до смерті Сахарова в грудні 1989-го.

Читайте також: Андрій Сахаров: ідеї для XXI століття

Пройшло 27 років, і знову організовують концерт пам'яті Сахарова, і знову не в Росії. У Москві діє Сахаровський центр – музей і культурний центр. Два роки тому, в грудні 2014-го, регіональну організацію "Громадська комісія зі збереження спадщини академіка Сахарова" було визнано іноземним агентом. Мало того, за відмову самостійно зареєструватися як іноземний агент Сахаровський центр оштрафували і зареєстрували примусово.

Горьковське заслання тривало п'ять років. Академік пережив три виснажливі голодування, його примусово годували й іноді це вдавалося. Якось у квартиру до Сахарова заявився кагебешник і встановив йому телефон. Ідучи він попередив: "Завтра вам зателефонують". Справді, завтра Сахарову подзвонив Горбачов. Новий генсек дозволив академіку і його дружині Олені Боннер повернутися в Москву.

Проте Сахарову цього було мало, і він висунув Горбачову свої вимоги: якщо він може повернутися до нормального життя і наукової діяльності, то слід звільнити й інших політв'язнів. Академік склав список із двох десятків людей. У першій п'ятірці був Мустафа Джемілєв, один із співзасновників Ініціативної групи з захисту прав людини в СРСР, який уже 17 років жив якщо не у в'язниці, то на засланні, то під адміністративним наглядом. У квітні 1976-го Омський обласний суд виніс черговий вирок – 2,5 роки позбавлення волі. На судовий процес в Омськ приїхав Сахаров, але Нобелівського лауреата не пустили до зали суду. У грудні 1986 року Джемілєва засудили в п'ятий раз.

У листопаді 1989-го Сахаров представив проект нової конституції, яка ґрунтувалася на захисті прав особистості та права всіх народів на державність. За життя Сахарова документ опублікувала лише вільнюська газета "Комсомольська правда".

Читайте також: Омський процес: як судили Мустафу Джемілєва в 1976 році

За півроку до того в СРСР відбулися перші демократичні вибори І З'їзду народних депутатів, коли на одне місце в цьому органі претендувало по кілька кандидатів. Сахарова обрали депутатом, і він сидів поруч зі своїми недавніми гонителями, як-от академік і теж тричі Герой Соціалістичної Праці Борис Патон. У серпні 1973 року газета "Правда" опублікувала лист членів Академії наук СРСР – так званий "Лист 40 академіків", у якому вчені засуджували діяльність свого колеги і назвали її "в корне чуждой советским ученым": "Мы выражаем свое возмущение заявлениями академика А. Д. Сахарова и решительно осуждаем его деятельность, порочащую честь и достоинство советского ученого". Підпис Патона за алфавітом двадцятий серед сорока.

А 2 червня семеро депутатів зі трибуни з'їзду звинуватили Сахарова в провокаціях з метою принизити честь і гідність радянських військових, загиблих в Афганістані. Лауреат Нобелівської премії миру ще в кінці 1979-го і на початку 1980 року виступив із заявами проти введення радянських військ в Афганістан. Ці заяви з'явилися на перших сторінках газет по всьому світу. Сахаров і надалі невтомно протестував проти безглуздої і чужої війни. Тепер це прилюдно назвали наклепом. Цілий Кремлівський зал з'їздів, "найкращі люди країни" підтримали обвинувачів Сахарова. Люди встали, аплодували, "заплескували" й освистували виступи Сахарова, не даючи йому говорити. Уже велися прямі телетрансляції з'їзду, і того самого дня Сахаров отримав сотні послань – листів і дзвінків, у яких люди підтримували його.

Тоді ж таки історик Юрій Афанасьєв назвав цих владних партійних прислужників, які й далі намагалися цькувати Сахарова, агресивно-слухняною більшістю. А ця абстрактна маса має свої конкретні імена. Наприклад, завідувач кафедри Краматорського індустріального інституту Карасьов, юрисконсульт Кременчуцького домобудівного комбінату Куценко, бригадир дільниці основного виробництва мартенівського цеху Нижньодніпровського трубопрокатного заводу імені Карла Лібкнехта в Дніпропетровську Безбах і ще сотні імен. Нікого не знаєте, не впізнаєте? Яків Якович Безбах, член "Партії регіонів", а нині позафракційний депутат, член комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Андрій Сахаров – це як лакмусовий папірець, перевірка на демократію. Захист прав людини, Крим, Мустафа Джемілєв – те, що робить його незручним і не потрібним кремлівській владі, як і сорок років тому. Та чи витримуємо ми, українці, цю перевірку?

Ярина ЦИМБАЛ, "Тиждень"