Такі ювілеї не відзначають – про них просто не пам'ятають. 20 грудня виповнилося 85 років прем'єрі "Патетической сонаты" Миколи Куліша. Так, саме "Патетической", адже прем'єра відбулася в московському Камерному театрі.

Микола Куліш

Ця несподівана в багатьох сенсах і дуже українська вистава, розгромлена критикою за "буржуазний націоналізм", стала частиною історії російського театру й російської культури. Спектакль поставив Олександр Таїров, головні ролі в ньому зіграли Аліса Коонен і Віктор Ганшин, у виставі дебютували на сцені Камерного театру актори Фаїна Раневська і Михайло Жаров.

В історії Московського театру імені Пушкіна, організованого 1950 року в приміщенні закритого Камерного, якось зневажливо і по-профанськи розповідається: "Сюжет "Патетической сонаты" довольно прост. Героическая украинская девушка Марина, дочь ярого националиста, руководит революционным коммунистическим подпольем. В Марину влюблен талантливый поэт Илько, а в Илько влюблена проститутка Зинка, живущая по соседству. Классический любовный треугольник...". Для кого "довольно прост" був сюжет? Чому за нього взявся російський режисер? Чому п'єсу зняли з репертуару через сорок вистав? І чи тільки любовний трикутник пов'язував героїв?

Читайте також: Наша еліта – в урочищі Сандармох. 79 роковини жахливого злочину проти України. ФОТО

Михайло Жаров описував у спогадах свою першу розмову з Таїровим. Режисер говорив йому: "Мене не засмучують невдачі, вони мене вчать. Я знаю одне: в Камерного театру завжди незмінною залишалася його воля до пошуку нових шляхів. От і зараз нам потрібні актори, які вміють знати ключ до вирішення радянського репертуару, актори радянської формації. Я хочу зробити театр високої героїки і високої комедії. Тому зараз ви потрапляєте в самісіньку гущу цікавої роботи. Переді мною лежить п'єса, яку я вам зараз передам. Це "Патетична соната", я пропоную вам грати в ній роль матроса Судьби. Прочитайте!"

Таїров волів "чисті" жанри – комедію і трагедію, арлекінаду й містерію, як він їх означав. Для Камерного підбирав романтичний і трагедійний репертуар, сюжети легендарні й поетичні, показував на сцені великі, сильні почуття і пристрасті. Й от після Гофмана, Юджина О'Ніла і Бертольда Брехта режисер раптом береться за Миколу Куліша, українського драматурга, котрий вже уславився як автор "97", "Мини Мазайла" і "Народного Малахія". Чи Таїров не знав про сумнівну ідеологічну репутацію Куліша? Знав і свідомо йшов на ризик.

Жаров-Судьба згадував: "П'єса в той час викликала занепокоєння. Автора звинувачували в тому, що захоплений своїми романтичними героями, їхніми глибоко особистими переживаннями він відволікся від складної політичної ситуації в Україні періоду громадянської війни. Таїров знав про ці думки, беручись до роботи, але понадіявся, що театральністю, своєю сценічною винахідливістю йому вдасться затушувати хиби п'єси, перекрити їх масштабністю спектаклю, вибудувавши низку яскравих і сильних епізодів громадянської війни".

Дуже боялася за свою роль Фаїна Раневська. Зінька – перша її роль у столиці, актриса все життя її згадувала. У спектаклі Раневській, яка боялася висоти, доводилося грати на третьому поверсі складних конструкцій, що їх придумав художник Вадим Риндін, – повія Зінька жила в мансарді будинку.

Замість казкового романтизму принцес Брамбіл і Оскара Вайлда Таїров раптом запропонував глядачам революційний романтизм "Патетичної сонати", де висока мрія і потворна дійсність сходяться на тлі дивного й малозрозумілого для російського глядача трикутника більшовики-білогвардійці-націоналісти. Досі українську революцію москвичі уявляли тільки за п'єсою Булгакова "Дні Турбіних", яка вже п'ять років ішла у МХАТі.

Читайте також: Як з українців "хохлів" робили, або "Україна очима російської літератури"

Московські глядачі прийняли п'єсу Куліша і спектакль Таїрова. На сцену кидали квіти, викликали автора, режисера, акторів. Актриса Павла Вульф, яка була на прем'єрі, після вистави забігла в гримерну Раневської і радісно вигукнула: "Ми перемогли!"

Проте преса побачила в ньому безліч прогріхів. Газета "Правда" назвали виставу невдалою патетикою, у ній не знайшли пафосу класового гніву, обурилися, що всі типи ворожих класів у виставі подано з величезною художньою напругою, натомість позитивних героїв написано невиразно. Зрештою, "Патетичну сонату" назвали націоналістичною контрабандою і запропонували зробити суворі й нещадні висновки про її автора.

Через сорок вистав п'єсу раптово зняли з репертуару. Через три роки в грудні 1934-го арештували Миколу Куліша, ще через три роки його розстріляли на Соловках. Через 18 років у ході боротьби з космополітизмом Таїрова звільнили з Камерного театру, через рік він помер у психіатричній лікарні. Тоді ж таки його дітище перейменували в Московський драматичний театр імені Пушкіна і Камерний припинив існування.

Фаїна Раневська в ролі Зіньки

Через півстоліття Фаїна Раневська подарувала своїй подрузі співачці Тамарі Калустян фото, на якому вона в ролі Зіньки, з написом: "Дорогой Тамаре дарю это фото, которое выражает боль всех героинь-проституток – Зинка из превосходной пьесы украинского драматурга Кулиша, после его гибели. С любовью к Тамарочке и покойному Кулишу. Раневская. 1978 год".

Ярина ЦИМБАЛ, "Тиждень"