Дістало, перепрошую.

Скажіть, а друкувати і постити статті ІБТ, Ігоря Бондаря-Терещенка, – це не моветон? Чи всім просто по цимбалах, хто це і що це?

Читайте також: Маленькі й великі колаборанти: наша територія засмічена ворожою агентурою

Так-от, наважуся нагадати, що Ігор Бондар-Терещенко – записний книжковий критик ресурсу прилєпіна-шарґунова "Свободная пресса" – аж до весни 2016. (Всім, хто не знає, Ґуґл у поміч.)

Ну, не знаю, з чим би це порівняти... От уявіть... Уявіть Ісаака Башевіса Зінґера, якому раптом захотілося стати книжковим оглядачем "Фолькіше Беобахтер". А потім він елегантно розвертається й іде звідти, а всі решта євреїв йому ні слова, ні півслова на те, а що ти, мовляв, *уко, робив у "Фолькіше Беобахтер" між 1942 і 1944 рр, коли мільйони наших братів і сестер гинули в концтаборах. А замість цього: "А-а-а, привіт, а гайда знову до нас. Що тут у нас на часі? Ми знову чекаємо твоїх рецензій на наші єврейські книжки!"

Друзі, нас убиває байдужість, безхребетність і безпринципність. Усім просто п-о-*-е-р. Ми не просто не говоримо про відвертих засранців поруч із нами. Ми навіть не бачимо і не визнаємо їхнього існування.

Читайте також: Чому не можна лайкати людожерів

Вам не подобається аналогія? А іншої в мене для вас немає.