Абревіатура МВФ мозолить очі,  наче колись КПРС. «Керівним і спрямовуючим» він ще не став, але йде до того. 

У країнах Заходу влада правішає, грошей тринькає менше, тож роль кредитів МВФ більшає. Вони ж і світлофор транснаціональному бізнесу: зелений або червоний, як кредитний рейтинг вкаже.

Шантажист чи відповідальний кредитор?

Кредити МВФ не прості, а цільові, хоч би останній транш: «Уряд, який я очолюю 6 місяців, отримав транш МВФ у розмірі 1 млрд. доларів. Ці гроші пішли у валютний резерв нашої країни. Вони недоторканні. Вони утримують нам стабільність національної валюти»,  – заявив прем'єр-міністр Гройсман.

Стабільність гривні відома: наче ковбой на спині бика у родео. Схоже, прем'єр правий наполовину: МВФівські гроші –  «у валютний резерв країни», а призначені на те бюджетні –  «у валютний резерв» казнокрадів. 

Всередину казнокрада камеру спостереження не вмонтуєш, інша справа макроекономічні показники: у кишені не сховати, в офшор –  не вивезти.

Маячки МВФ виставляє де слід: вздовж траси ринкових перетворень. Але що за маячки: ліки чи отрута?

Загалом, це одне й те саме, залежно від діагнозу і дози. Співставимо.

Гіппократ чи Чикатило?

12 структурних маяків МВФ містяться у Меморандумі, сім із них 7 –  нові. Вони –  дороговказ, бо як казав Сенека: «Для того, хто не знає до якої гавані він пливе, жоден вітер не буде попутним». До якої ж гавані прокладає курс МВФ: на рифи чи до Ельдорадо?

Перший варіант традиційний: не дуже цим перейматись –  що завгодно підмахнути, як завгодно діяти.

Читайте також: Чому кредити МВФ - не успіх реформ, а навпаки

Пройде це наразі чи ні не скажу, однаково сюжет не в тему, це із серії чи не послати їм нас, а не навпаки. Поставимось до вимог МВФ відповідально.

По-перше, Кабінет міністрів повинен прийняти рішення про монетизацію субсидій.

Теоретично ідея беззаперечна, чому ж така непопулярна? Чого пільговики тримаються за натуру, нехтуючи живими грошима?

Може того, що вкрасти (а потім монетизувати) милиці чи віз дров важче ніж тупо розкрасти монетизовані гроші?

Нескладно зрозуміти пільговиків-реалістів, які вважають, що натуральних пільг до них доходить більше, ніж доповзе монетизованих.

Та навряд чи це підстава загасити маяк. Бо йдеться про термінове рішення, а не про термінове виконання. Монетизацію можна зробити ступінчату, поетапну, протягом десяти років, починаючи, скажімо, з 2020-го. А якщо й доти правитимуть казнокради, то ніякі пільги і кредити не врятують.

Шостий маяк спарений з першим: створити єдиний реєстр отримувачів соціальних виплат –  до кінця червня 2017 року.

Це слід зробити давно, що неодноразово й пропонувалось (http://www.radiosvoboda.org/content/країна-online-прозора-країна--успішна-країна-пять-пропозицій/25318653.html).  Раніше інформаційні системи були слабші, тож пропонувалась інформація узагальнена, зараз - доречна поіменна, вільнодоступна.

Сюрпризи чатують не менші як з е-декларуванням. Власне тому соціальні казнокради відкритості наче кроти бояться.

По-друге, пенсійна реформа: підвищення пенсійного віку до 63 років протягом десяти років, підвищення робочого стажу до 25 років, введення мінімального страхового стажу –  16 років.

Ідеї непопулярні, дві останні дивні: маяк тьмяний, як ліхтарна оболонка, без гноту. Не вистачає головного –  особистої зацікавленості потенційних реформаторів.

Чи є серед них (президент, урядовці, народні депутати, голова пенсійного фонду) хоч би один, хто очікує на пенсію за цими рекомендаціями?

Усі вони мітять на спецпенсії, для кого ж їм творити якісну пенсійну систему? Для простонароддя?

Не в тому лихо, ніби елітарні пенсії з'їдають більшість коштів Пенсійного фонду. Це не так. А в тому –  що людям, яким світять спецпенсії, до лампочки, що коїться з пенсіями загальними. А заодно і з пенсіонерами.

Доки діятиме радянська пенсійна система: елітарна для начальства, солідарна (читай «обдиральна») –  для інших, доти звичайні пенсіонери зубожітимуть. Щуці байдуже життя пустелі, а верблюд не переймається річними заводями.

Читайте також: Влада Порошенка заради чергового кредиту готова взяти нові антисоціальні зобов'язання перед МВФ, - Павловський

Основна, і достатня, передумова якісної пенсійної реформи: однакові правила нарахування і перерахунку усіх трудових пенсій.

На перший погляд здається, що винятком є народні депутати поточного скликання, бо те що вони виробляють працею не назвати. Та справжній виняток –  солдати, пенсія яким має нараховуватись від вислуги років, а не за віком.

По-третє –  земельна реформа, закон про ринок земель.

Камінь спотикання –  ринок орної землі: присадибні ділянки, дачі, земля під нерухомістю продаються давно.

Комуністи і соціалісти проти ринку ідейно, а чого не в захваті демократична опозиція: «Батьківщина», «Самопоміч»?

Причина і взірець перед очима: енергетичний «ринок», інші штучні монополії. До гадалки не ходити, на каві не гадати: роздерибанять українські чорноземи аж гай свисне.

Загроза реальна, чи не найбільша з внутрішніх, бо надто складно буде виправляти прорахунки. Чи можливі запобіжники? Думаю, так.

Перший –  обмеження розміру земельного наділу в одних руках.

Другий –  обмеження кола власників орної землі громадянами України. Не секрет, що потенційні розкрадачі уже наофшорили «Рогів та копит». Так ось, ніяких юридичних осіб, яких одна людина може наплодити безліч. І замутити так, що у порівняні каналізація джерелом видасться.

Третій –  відкритий реєстр усіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення. А заодно й усіх інших.

Пам'ятаймо, йдеться не про приватну власність на орну землю. Вона вже є! Для фізичних осіб українців. Тож логічно дозволити українцеві-землевласнику продавати свою землю іншому українцеві-землемрійнику. У межах загальної квоти. І крапка.

Четвертий і п'ятий маяки спарені: аудит і оцінка виконання акціонерами Приватбанку умов реструктуризації.

Це настільки доречно і самоочевидно, що коментувати зайве. Дивно лиш, що знадобилось втручання МВФ.

По-сьоме –  створення антикорупційних судів.

Вимога ситуаційна, однак логічна і життєва: ланцюг НАБУ –  Антикорупційна прокуратура –  Антикорупційні суди потребує кінцевої ланки. Без неї дві перші зависають. Що з сумом і спостерігаємо.

Ця вимога, водночас, і вирок нещодавній президентсько-парламентській судовій реформі. Результат якої, в очах МВФ (а це спеціальне агентство ООН, що має 188 країн-членів!) –  потреба вивести з під юрисдикції «реформованих» судів корупційні справи!

Так само, нагальні і очевидні вимоги в соціальній та фінансовій сферах –  аналогічний вирок їх керівникам.

Так що послати куди подалі нам є кого. І це зовсім не Міжнародний валютний фонд.

Борис БЕСПАЛИЙ, для UAINFO