"Сподівайся на краще, готуйся до гіршого". Це завжди далекоглядна максима в безпековій політиці. Але перші нестримні дні Дональда Трампа на посаді зміщують фокус. Діапазон негативних наслідків від них розширюється. І ймовірність, що ці наслідки будуть, дедалі більша.

Можливо, все вийде не так і погано. Очільник Пентагону Джеймс Меттіс – переконаний атлантист і особисто вболіває за безпеку країн НАТО, що мають кордони з Росією. Очільник Державного департаменту США Рекс Тіллерсон добре знає Росію. А це означає, що він навряд чи в захваті від людей, котрі там при владі. Коли Адміністрація Трампа всядеться в Білому домі, вона, швидше за все, прийме основоположний складник сучасного державництва: що із союзниками можна зробити більше, ніж без них.

Тож європейським урядам слід утриматися від театрального несхвалення перших напівкроків нової владної команди Сполучених Штатів. Країна має міцні інституції, здатні адекватно реагувати, і їй під силу вчитися на власних помилках. Помилки ці зростають у ціні з наближенням проміжних виборів 2018 року.

Читайте також: Як Україні працювати зі Трампом

Звісно, може статися так, що США скотяться в конституційну кризу чи диктатуру. Або ж на Мангеттені з'являться велетенські павуки-мутанти. Але на сьогодні союзникам треба намагатися, де це можливо, працювати з урядом, законодавцями й людьми Америки. Вони можуть багато в чому не погоджуватися з Адміністрацією і говорити про це у приватному форматі. Та публічно підтримувати внутрішніх опонентів Трампа (хоч би яким приємним це видавалося на емоційному рівні) навряд чи буде дуже результативно.

Утім, нам потрібен і план "Б". Якщо ізоляціоністською чи прокремлівською хвилею справді знесе американські гарантії безпеки й не можна буде покластися на дипломатичну підтримку Вашингтона, європейська оборонна й безпекова політика перетвориться на нагальне й практичне питання.

Це буде дуже серйозний зсув. Інтерес до відокремленої європейської оборонної структури досі мало корелював зі знанням військової справи й реальними можливостями. Країни, що мають справжні збройні сили, зосереджені на НАТО, бо це працює.

Але якщо припустити, що працювати воно перестане? Тоді один із варіантів – переформатувати Альянс з урахуванням непостійної або непевної підтримки з боку Америки. Другий – посилити суто структури ЄС, тобто створити генштаби, розробити плани, проводити навчання тощо. Жоден із цих варіантів не ідеальний. Вихолощене НАТО не сприйматиметься серйозно. Побудувати будь-що авторитетне з нуля буде надто довго й дорого. Росія вже відчула слабкі місця на Чорному морі, в Центральній Європі та на Західних Балканах. І відчує ще більше, бо нинішнє розкладання поширюватиметься. Росія діятиме там, де ці слабкі місця помітить.

Оптимальна реакція, мабуть, швидше активізувати співпрацю між ЄС та НАТО, а ще додати до цього три ситуативні коаліції: наляканих, спроможних і готових діяти. Налякані – це країни, що межують із Росією. Спроможні діяти – це ті, хто здатен за короткий строк дислокувати військовий контингент. А готові діяти – ті, де громадська думка й політики можуть іти на ризики й жертвувати життями у відповідь на російську агресію.

Читайте також: Магера спростував міф про "позаблоковий статус України"

В ідеалі усі країни мали б належати до кожної з категорій. На практиці так не є. Грузія та Україна – в категоріях наляканих і готових воювати, але не спроможних: вони в кращому разі можуть захищатися самі, але не захищати інших. Французи – спроможні, але не налякані й не готові. Греція, Італія, Іспанія, Португалія та інші – переважно південноєвропейські держави – ані налякані, ані спроможні, ані готові. Країни Скандинавії та Балтії, а також Польща належать до всіх трьох категорій, але поки що не мають спільної безпекової структури.

Завдання політиків на наступні кілька місяців у тому, щоб сформувати найсильнішу комбінацію із цих малоперспективних складників, а відтак – як заповнити прогалини, що залишаться. Слабких місць у сферах кібербезпеки, інформаційної війни, контррозвідки та економіки вдосталь. Але найбільша прогалина – це надійний фактор стримування. Дедалі більше інтересу привертає до себе британсько-французька авіаційна ракета Storm Shadow, подібна до американської JASSM. На відміну від стратегічного ядерного озброєння, її можна застосовувати.

Усе це буде важко, дорого і, швидше за все, небезпечно. Але не мати плану "Б" ще небезпечніше. Ми вже прокинулися?

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"