Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 6 лютого

Росія повторно відмовилася видавати Україні Сенцова та Кольченка

"Росія безпідставно відмовилася видати Сєнцова і Кольченка. Вважає їх своїми громадянами. Це "громадянство" було примусово нав'язано всім кримчанам одночасно з анексією Криму. Обидві ці дії Росії є нікчемним згідно із міжнародним правом", – наголосив заступник міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Сергій Пєтухов. У документі МЗС РФ ідеться, що Кольченко та Сенцов мають російське громадянство, а між Росією й Україною відсутній міжнародний договір, який регулює питання подвійного громадянства. "Російська сторона не вбачає підстав для їх передачі в Україну для подальшого відбування покарання".

Запасний вихід: Європі потрібен план "Б"

Оптимальна реакція, мабуть, швидше активізувати співпрацю між ЄС та НАТО, а ще додати до цього три ситуативні коаліції: наляканих, спроможних і готових діяти. Налякані – це країни, що межують із Росією. Спроможні діяти – це ті, хто здатен за короткий строк дислокувати військовий контингент. А готові діяти – ті, де громадська думка й політики можуть іти на ризики й жертвувати життями у відповідь на російську агресію. В ідеалі усі країни мали б належати до кожної з категорій. На практиці так не є. Грузія та Україна – в категоріях наляканих і готових воювати, але не спроможних: вони в кращому разі можуть захищатися самі, але не захищати інших.

Трамп "підвів" Росію: США не визнають "референдум" у Криму

Заява Ніккі Гейлі – офіційна позиція влади США. Вашингтон не визнає півострів російською територією, незважаючи на постать нинішнього господаря Овального кабінету і його попередні висловлювання. Поведінка американського представника в ООН викликала неприховане роздратування в російському політикумі. Особливо з урахуванням того, що в кінці минулого року вони переконали самих себе в нібито готовність президента Трампа закрити очі на російські безчинства в Криму й окупованих районах Донбасу. Російська влада вкотре повірила власній пропаганді.

Україна змінилася: що продемонструвало загострення на фронті

Зараз працює система. Військо, що нудьгувало на опорних пунктах, активізувалося й урізало противникові так, що тепер паніку ми бачимо тільки зі зворотного боку, й одну лише надію, що прийдуть російські регулярні війська й допоможуть російським окупантам і колаборантам. Але навіть у російських військ нині не особливо виходить, як ми бачимо. Наша країна змінилася. Постала система, частково завдяки державі, частково завдяки народові. Ми можемо лаятися, сваритися, вболівати за свого політичного лідера й критикувати все й усіх. Але ми вже не можемо одного. Не можемо дати себе перемогти.

Порядок денний для Верховної Ради на тиждень: що ухвалити, а чого – стерегтися

Завтра, 7 лютого, у Верховної Ради України розпочнеться шоста сесія. Темп реформ пішов на спад – індекс VOX уперше показав нульові темпи реформ у країні. Перед парламентом залишаються невирішеними старі виклики – зміна членів Центральної виборчої комісії, термін повноважень яких скінчився два з половиною роки тому; ухвалення нового закону про вибори за відкритими списками як одна з вимог Майдану; зменшення або скасування депутатської недоторканності, щоб депутати, яких ловить НАБУ, не могли безперешкодно тікати зі країни. Все це та багато іншого було обіцянками депутатів і президента перед виборами.

До дня народження бранця Сущенка послам країн ЄС показали фільм "В'язні Кремля". ФОТО

Дуже потрібно, щоби світ більше знав про українців- політв'язнів. Сьогодні послам краін ЄС було презентовано фільм "В'язні Кремля", підготовлений за ініціативи Мінінформації та "Укрінформу", де працює наш Роман. Дуже своєчасна і правильна ініціатива, тепер важливо, щоб цей фільм побачило якомога більше наших європейських колег. На презентаціі фільму було представлено виставку фоторобіт і картин Романа Сущенка. А найголовнішим був виступ його доньки, яка зачитала лист від Романа, переданий його адвокатом Марком Фейгіним. Роман – тримається. Він мужня і сильна людина. І наш обов'язок – його звільнити.

Чому Фукуяма нічим не здивував на своїй лекції в Києві

Ми чудово знаємо, що потрібно: громадяни мусять об'єднуватися й тиснути на державу задля системних змін, водночас створюючи власне політичне представництво із нових людей. Ми цього майже не робимо – слабенько, несистемно. Більшість займається своїми справами, має свої приорітети і бажає, щоб це зробив хтось інший. Інших нема (а якщо є, то не такі, як треба), тож маємо те, що маємо. Нарікати треба не на старих політиків, нездатних до змін (можна подумати, наші нарікання їх спонукатимуть змінитися), а на себе, що ми покладаємо свої сподівання на марноту. Поки ми шукаємо, хто би за нас зробив брудну роботу, все залишається без змін.