Блокадники підняли ряд важливих питань. Насамперед план ціноутворення на вугілля та корупції, яка його супроводжує, пише у своєму блозі на "Новому часі" інвестиційний банкір Сергій Фурса. Але сама ідея блокади, як і люди, що здійснюють її, вкрай деструктивна. Отже, чому ж нам потрібно торгувати з ОРДЛО.

Уявімо два варіанти відповіді на одне складне, особливо в політичному плані, запитання: ми хочемо повернути Донбас чи ні? Ясна річ, що ось так просто ніхто з політиків не скаже, що не хоче. Але дуже багато хто так думає. Про себе й тихо. Чи говорить про це на кухні. Але відповідь на це запитання важлива. Бо в підсумку ми прийдемо до одного й того ж.

Отже, уявімо, що ви відповідаєте на запитання негативно й уже не хочете повернути Донбас. Відрізана скибка. ОК. Тоді вам зовсім неважливо, що там відбувається. Хто вибухає в ліфтах або чи є що їсти людям. Вам важливий свій інтерес. А так виходить, що для української економіки купівля вугілля на Донбасі вигідніша, ніж імпорт з далеких континентів. Просто дешевше. У довгостроковій перспективі можна і потрібно диверсифікувати постачання, не тільки вугілля, але й електроенергії, щоб вугілля звідти було однією з опцій, але не відмовлятися від нього. Це просто невигідно. Для економічного гравця завжди вигідно мати різні опції, щоб не залежить від одного джерела, і щоб цією незалежністю вміло торгувати, отримуючи кращу ціну.

Читайте також: Свобода або єдність: чи можна торгувати з ОРДЛО

Наприклад, зараз, навіть не враховуючи корупційний Роттердам+, ціна, закладена в тариф, становить близько 1700 гривень. Якби ми купували імпортне вугілля, то платили би 100 доларів. Різниця очевидна. Більш того, є багато внутрішньоДТЕКівських транзакцій. Любити Ахметова необов'язково, але всі його заводи зареєстровані в Україні. І шахти теж. А значить, платять тут податки. І перешкоджати постачанню з одних українських підприємств на інші в принципі нелогічно. І так, вони явно щось платять "по-чорному". Але це особисті витрати Ахметова, й нехай робить, що хоче. Але поки він бере вугілля з одних українських підприємств і везе його на інші, ніхто не витрачає долари і не тисне на курс гривні. А металургійні заводи, наприклад, в Алчевську, все одно продають метал як українські підприємства, й долари, від його продажу, приходять на український міжбанківський ринок. Розмови про націоналізацію там – це розмови на користь бідних. Як показує досвід Придністров'я, такі заводи завжди мають реєстрацію на визнаних територіях, інакше не зможуть укласти жоден експортний контракт.

І не треба наводити аргумент, що цим ми допомагаємо агресору. Агресор – Росія. І їй ні холодно, ні жарко від того, чи ми купуємо вугілля на Донбасі чи ні. Ціна питання не критична. А підтримка Донбасу з боку Кремля – питання політичне. І від того, що там може впасти рівень життя при блокаді з боку України, рішення не зміниться. І блокада добре працює, коли вона повна. Не буде купувати вугілля Україна з Донбасу, то через деякий час купить гарний антрацит із Білорусі, батьківщини креветок. Адже не вводити ж іще й блокаду на товарняки з Мінська? Економіка не терпить таких заборон. І приватний інтерес завжди обійде будь-які дурні регулювання. Хіба що блокада була б тотальною. Але хтось може зараз уявити, що до української блокади приєднаються росіяни? А якщо ні, то вся ця епопея з позицій впливу на ОРДЛО більше схожа на цирк, який роблять у відповідь на сміттєву справу.

І так, війна – це протистояння економіки. Тому треба бути гранично цинічними. У протистоянні економіки Росії та України хто сильніше страждає від нестачі вугілля? І навіть не в короткостроковій перспективі, коли правда Гройсмана про те, що ми не можемо обійтися без вугілля з Донбасу, працює, але й у довгостроковій – коли за дорогий імпорт будемо платити в тарифах і в стабільності гривні. Імпорт він все-таки такий імпорт. Україні від цього стає гірше відносно Росії. А значить в логіці війни – це схоже на саботаж. А військова міць ОРДЛО, з їх першою танковою армією Європи, залежить тільки від підтримки Росії, й абсолютно неважливо, як вдало вони торгують своєю продукцією.

Якщо ж ми відповіли на запитання позитивно і все ще хочемо повернути ОРДЛО, зрозуміло, не будь-якою ціною, то нам тим паче не можна обмежувати торгівлю з ними. На цьому етапі. Розумні люди давно розписали технологію реінтеграції таких зон. Ми не перші й не останні, хто зіткнувся з цим. Так от, у методиці чітко написано, що торгові обмеження необхідні на початковому етапі. Дуже жорстка блокада, що призводить до різкого падіння рівня життя на заборонених територіях. Але потім блокаду треба обов'язково знімати. Показувати вигоди кооперації. І прив'язувати цей регіон до себе.

Читайте також: Про що мовчать прибічники торгівлі з ОРДЛО

Немає зв'язків міцніших, ніж економічні. Просто не існує. Якщо їх обрізати з Україною, то вони стануть зміцнюватися з Росією. Більше рубля, менше гривні. Більше поставок із Ростова, ніж із Маріуполя. Ніщо не терпить порожнечі. Особливо економіка. Безліч дрібних зв'язків щодня розриваються з Україною і з'являються з Росією. І не тільки у вугіллі, наприклад. Навіть у поставках уживаного одягу. Малий бізнес. Середній бізнес. Ці зв'язки, як павутиння, дуже тонкі, але дуже міцні. І вони прив'яжуть регіон до Росії сильніше, ніж російські танки. І в той момент, якщо він станеться, коли Росія змушена буде залишити Донбас, то це буде величезною проблемою. І головним чинником стримування, який заважатиме інтеграції. А ми ж пам'ятаємо, що ми хочемо повернути і Донецьк, і Луганськ.

І окрема тема поставки. Війна, в яку ми потрапили, це не протистояння, хто перший візьме чужу столицю. Це битва економік. Чия економіка виявиться стійкішою, той і переможе. І найкраща зброя України проти Росії – це західні санкції. Українські дії тут взагалі не відіграють ролі. Ми занадто маленькі в економічному плані, щоб на щось реально впливати. Найкраща зброя Росії – це торгові обмеження. Які вводить Росія і які у відповідь змушена вводити Україна. Вони завжди б'ють по нашій економіці сильніше, ніж по російській, просто через неспівставний масштаб економік України чи Росії. І немає нічого дурнішого, ніж підігравати Росії в цій грі. А блокада – це саме такі дії. І логіка у цієї війни зовсім інша, ніж у Другій світовій. І тому торгувати нам треба. Навіть з агресором. Якщо ми хочемо перемогти.