В Одесі видано книжку «Воля проти Рабства». –  ООО «Новий друк», 2017, 524 с.: іл.

Це проект Марка Гордієнка, керівника одеської громадської організації «Рада Громадської Безпеки». Автори текстів: Ксенія Сорокіна, Наталя Крестовська, Віктор Савченко, Тарас Гончарук, Олександр Бабіч. Передмова –  Ольга Михайлова, післямова –  Сергій Дацюк.

Пропонуємо вам частину післямови Сергія Дацюка.

Історіософія постає перед нами у досить суперечливому і неоднозначному вигляді. Перша проблема полягає в тому, що філософію історії дуже рідко здатні писати, або, в своїй більшості, розуміти історики. Друга проблема полягає в тому, що філософи вельми рідко беруться розмірковувати про філософію історії як власне історії, а не історії в контексті чогось іншого - суспільства, світу, системи і т. ін.

Існує дуже небагато історіософських концептуальних робіт, які намагаються створити, обґрунтувати або задати рамки історіософії. Набагато більше робіт з теорії історії знаходяться вже всередині того чи іншого історіософського підходу.

Історія України (Русі) і Росії є драматичним осередком історіософії, оскільки тут в історичному двобої сходяться різні історіософські орієнтації протягом декількох століть. Ці історіософські орієнтації найбільш драматичними є всередині конструктивно-цивілізаційного підходу до історії.

Цивілізаційна історіософія України (Русі) і Росії

Драматизм ситуації обумовлений геополітичним положенням України (Русі) як Хартленда (серединної землі) і геополітичним становищем Росії, як сухопутної країни, що зв'язує найбільші частини Світу (євразійство) - від Америки на Сході до Європи на Заході, від Китаю на Південному Сході, до ісламського світу на Близькому Сході, від Північного Льодовитого океану до Середземномор'я й Африки.

Якщо Росія це сухопутний зв'язок-розрив Світу, то Україна (Русь) осередок такого зв'язку-розриву. Конкуренція двох різних народів зумовлена не стільки протистоянням культурних характеристик різних народів, скільки періодичним цивілізаційним розривом (розривом між різними цивілізаційними орієнтаціями різних ойкумен (Європи, Китаю, ісламського світу і Америки) по змістовній осі «архаїзація - інновація».

Самі по собі народи України (Русі) і Росії дуже схожі у своїй культурі і релігії, особливо якщо дивитися на них очима європейця, китайця або американця. Однак саме принципово різні цивілізаційні орієнтації, що час від часу виникають за фактом цивілізаційного (і вужче - хронополітичного) розриву між цивілізаціями, що їх оточують, створюють між ними конфлікти цивілізаційного рівня, які не можуть бути подолані політично (тобто ні угодами, ні війною, ні довготривалою комунікацією їхніх правлячих класів або навіть інтелектуалів).

Таким чином, цивілізаційні розриви виникають в історії досить часто за історичними мірками. Виникнення Русі було пов'язано із цивілізаційним розривом між «варягами» і «греками». Руйнування Русі було пов'язано із цивілізаційним розривом між татаро-монголами і Європою. Виникнення України було пов'язано із цивілізаційним розривом між Європою і виникаючою Московією. Драматичне від'єднання України від Росії (Московії) і спроба інтегруватися в Європу в наш час пов'язане з новим цивілізаційним розривом відразу по двох осях: Росія - Європа і Європа –  ісламський світ.

Таким чином, цивілізаційна історіософія України (Русі) покликана відповісти на питання про сенс і суть історії цієї території у контексті повторюваних і унікальних історичних наративів відносно більш глибинної та змістовної періодичної зміни цивілізаційної орієнтації цієї території у цивілізаційних розривах між сусідніми цивілізаціями.

Також історіософія України (Русі) у проблемному вигляді покликана вирішити питання про призначення (цілі) історії території у вигляді загального цивілізаційного спрямування. Цей напрямок можна сміливо називати футуроісторією, тобто історією з точки зору можливої майбутньої мети історії території України (Русі).

В історичній традиції України (Русі) існує слабке і суперечливе розрізнення України (Русі) і Росії.

Давайте подивимося на позицію родоначальника цього розрізнення –  Миколи Костомарова.

Із одного боку, у своїй відомій статті «Дві руські народності», написаній в оригіналі російською мовою, Костомаров показує відмінність двох національно-культурних типів з різним характером, різною психологією, різним світоглядом, різними суспільними ідеалами – Великоруської і Південноруської.

З іншого боку, «Книга буття українського народу», що написана українською і приписувана Костомарову, містить ідеї панслов'янської єдності (створення федеративної республіки), де Україна є центром об'єднання всіх слов'ян.

Тобто при всій культурній відмінності народів України (Русі) і Росії, Костомаров не бачив у тому цивілізаційної відмінності. При цьому він вважав, що провідну роль у створенні панслов'янської цивілізаційної єдності повинна грати Україна.

Сучасний період існування України (Русі) закорінений у чергове в її історії рішення проблеми своєї цивілізаційної орієнтації. Вирішення цієї проблем не можна уникнути, оскільки в Росії і в Україні її рішення бачать по-різному, однак слабо рефлексуючи наявність самої проблеми.

Інакше кажучи, основні три історіософсько-цивілізаційні питання між Росією і Україною (Руссю) є наступні:

1. Україна (Русь) і Росія –  це одна цивілізація, навіть якщо народності різні, чи це різні цивілізації різних етносів.

2. Якщо це одна цивілізація, то яка з цих цивілізацій –  Росія, чи Україна (Русь) –  є основною, ядерною, осьовою, центральною, кореневою, тобто такою, навколо якої будується їхня єдність.

3. Якщо Україна (Русь) і Росія - це різні цивілізації, то наскільки окремо вони повинні існувати, в яких формах має відбуватися це існування або співіснування і на яких умовах припустима їхня взаємодія.

Якщо наукова історія з тієї чи іншої причини відмовляється від вирішення цих питань як ідеологічних, тобто таких, що не мають відношення до науки, і не бажає встрявати у напружений політичний конфлікт між Росією і Україною (Руссю), то цивілізаційна орієнтація в історичному контексті починає з'ясовуватися у фольк-історії.

Інакше кажучи, фольк-історія з'являється в значній мірі тому, що українська історіософія України (Русі) і Росії нерозвинена, а російська історіософія України (Русі) і Росії має досить убогі і часто образливі відповіді на ці запитання:

1. Україна (Русь) і Росія –  це один народ і тому цивілізаційне майбутнє у них одне і те ж.

2. Росія є центральною державою, навколо якої лише і можлива побудова цивілізаційної єдності.

3. Без Росії Україна - це недодержава, яка не здатна на самостійний цивілізаційний розвиток.

Тут, як бачимо, існують абсолютно нерефлексивні ототожнення, які призводять до неправомірних висновків: народ ототожнюється з цивілізацією, цивілізація ототожнюється з цивілізаційною орієнтацією, головним суб'єктом цивілізаційної дії вважається держава, а відсутність сильних державних традицій подається як нездатність до цивілізаційної роботи.

Власне, для конструктивно-цивілізаційної історіософії ми повинні виділити кілька важливих понять, які не зводяться одне до одного:

а) цивілізаційність (здатність до самостійного створення, конфліктного відстоювання, відродження при занепаді цивілізації);

б) основа цивілізації (народна культура, релігія, наука, інші середовища мотивацій і мислення (наприклад, ментальність));

в) цивілізаційна орієнтація (спосіб орієнтації на інші цивілізації – пасивна (інтеграція) або активна (сприйняття і творчий розвиток));

г) проблема суб'єкта цивілізації (держава, суспільство, еліта, особлива інтелектуальна частина еліти –  інтелігенція);

д) сприйняття інших цивілізаційних підходів (толерантний –  агресивно-конфліктний).

Конструктивістська історіософія України (Русі)

Давайте тепер спробуємо відійти від цивілізаційного підходу в його конструктивістському прочитанні і сформуємо чисто конструктивістський підхід до історіософії України (Русі).

Історіософським узагальненням історії України (Русі) є уявлення про Фронтир.

У цьому сенсі треба протиставити Україну (Русь) як Хартленд Україні (Русі) як Фронтиру.

Україна (Русь) як Хартленд в історії завжди була чужим експансіоністським геополітичним проектом. Вона перебувала між трьома різними цивілізаціями - європейською, російською та ісламською.

У цьому сенсі Хартленд є об'єктом чужої експансії Європи, Росії та ісламського світу. А якщо врахувати цивілізаційну близькість Європи і Росії по християнству і дистанцію від ісламу, то виникає уявлення про опозицію ісламської цивілізації та розділеність Хартленда між Європою і Росією.

Володіти Хартлендом означало для Європи і Росії здійснювати територіальну експансію.

У другому томі своєї праці «Географічна вісь історії» (1919), Маккіндер формулює базовий концепт євразійства: «Хто контролює Східну Європу, той керує Хартлендом; Хто контролює Хартленд, той керує Світовим островом (тобто Євразією та Африкою); Хто контролює Світовий острів, той керує світом».

Євразійство є не що інше, як концепція континентальної експансії, у якій Хартленд є ключем, який замикає Європу від Азії і Азію від Європи, якщо він належить Європі, або мостом, який з'єднує Європу і Азію, якщо він належить Росії.

По суті євразійство Дугіна є реакцією на спробу перетворення України (Русі) з Хартленда на Фронтир. Якщо Фронтир є спробою вічного відділення або вічного відмежування України (Русі) від Росії і всіх інших цивілізацій для власного цивілізаційного самовизначення, то євразійство є спробою Росії поглинути всі і всякі фронтирні відмежування України (Русі) від неї і придушити цивілізаційне самовизначення українців.

Реакційність євразійства у тому, що воно спрямоване з боку Росії на протидію Україні (Русі) в її прагненні стати окремою цивілізацією.
Саме тому бачення України (Русі) як Фронтиру принципово непоєднуване із баченням України (Русі) як Хартленда –  у них різна топологічна і футурологічна перспектива.

Хартленд завжди всередині чогось чужого, що намагається його примусово зробити своїм. Фронтир завжди сам по собі в добровільному зіткненні з іншим.

Фронтир є не Серединна земля чогось (як Світовий Острів), а самостійний суб'єктний локус із уявленням про власну топологічну перспективу.

У моїх статтях «Україна і майбутнє» та «Чи проіснує Україна ще хоча б 25 років?» було сформульовано концепцію Фронтиру як рубіжної цивілізації.

У статті Олександра Кочеткова «Суспільний устрій цивілізації фронтиру» здійснено опис коннективного кросцивілійзаційного характеру цієї цивілізації.

У статті Святослава Швецова «Україна –  клинок фронтиру або щит прикордоння?» розрізнено типи цивілізаційних дій у ситуації Фронтиру, де критично вказується, що фронтир –  це інструмент розширення з мізерними ресурсами і надмірною свободою, і його ніяк не призначено для відбиття організованої ззовні агресії. Україна (Русь) як Фронтир може бути Форпостом (експансія назовні, розширення) або Фортецею (захист від посягань ззовні, ізоляція).

У цілому історія України (Русі) підтверджує це уявлення Швецова. Інакше кажучи, саме невдала спроба України (Русі) відбивати агресію татаро-монголів призвела її до вступу у Велике Князівство Литовське, яке об'єдналося з Королівством Польським у Річ Посполиту. Саме невдала спроба протистояти ополяченню та окатоличенню України (Русі) змусила її до об'єднання з Московією потім, яка паразитарним чином привласнила її минуле і її ім'я «Русь». Саме невдала спроба протистояння України (Русі) Росії у складі Російської імперії та СРСР змусила її до нинішнього процесу інтеграції в Європу.

Геополітичні невдачі України (Русі) пов'язані в історії з тим, що різні цивілізації розривають на частини не тільки її соціальну енергетику, але і витягають (переманюють) в інші цивілізації її головну продуктивну силу –  інтелектуальну, бізнесову, військову та політичну еліту, тим самим послаблюючи країну і роблячи неможливим її власне цивілізаційне будівництво.

Тим не менш, відмінний від інших фронтирний характер України (Русі), описаний у статті Олександра Кочеткова, дає сьогодні шанс на протистояння з Росією при наявності принципово іншого ресурсу, якому надано інноваційної сили: сила громади (спільноти), більша, ніж сила держави.

Фронтир не може мати сильної держави. Однак Фронтир може мати сильне суспільство –  набагато більш сильне, ніж держава. І коли світ опиняється в тренді розвитку мережевих технологій, у цивілізації Фронтиру з'являється шанс протиставити сусіднім цивілізаціям старий-новий потужний ресурс –  соціальні інновації на рівні самого суспільства, оминаючи державу.

Інакше кажучи, сучасний Фронтир –  це не Форпост і не Фортеця, це мережева експансія, яка не має чітких територіальних аналогів, але яка намагається формувати нові цінності всередині суспільства і транслює їх як цивілізаційні зразки за його межі. Мотиваційна експансія –  більш сучасний і сильний вид експансії, ніж територіальна.

Україна (Русь) –  це топологічне утворення, мережа, сукупність різних вільних і самоуправних земель, незалежно від того, всередині якої держави вони перебувають.

Мережевий Фронтир –  уявлення не просторове, а топологічне, не статичне, а процесне, не ієрархічно-системне, вписане у деяку стійку систему ідентифікацій, а самовизначуване і перевизначуване.

Перспективи історіософії України (Русі) і Росії

Історіософська проблема Русі у тому, що на її спадщину, а значить, і на неї саму, претендують сьогодні дві держави –  Росія і Україна.
Поки ці країни після розпаду СРСР жили у дружбі і добросусідстві, особливих проблем не було.

Однак війна між Росією і Україною все змінює.

Історію Русі потрібно буде неминуче поділити.

Традиційно аргументацію присвоєння Україною історії Русі трактують чисто примордіалістським чином –  «хто перший встав, того і тапки». Однак первородство аж ніяк не означає зберігання чистоти початкового змісту.

У цьому сенсі історія Русі може належати саме тій країні-державі, яка на рівні цінностей, культурних стереотипів і мотивацій зможе довести спадок від Русі. Тобто Русь є цінність, а не влада.

По-перше, це питання не стільки історичне, скільки історіософське, змістовне, буттєве. По-друге, це питання не стільки історичне, скільки футурологічне.

Історіософська констатація Русі є такою.

Русь є анклав на шляху із «варягів» у «греки», на шляху із «Європи» в «Азію». Русь є свобода у противагу будь-яким способам підпорядкування і закабалення, насамперед, на противагу всім і усіляким імперіям. (Київська) Русь є сукупністю міст («гардарик») як освоєної і щільно заселеної території, на противагу імперсько-державницькому освоєнню малонаселених територій. Русь є динамічний Фронтир, який експансує назовні не стільки територіально, скільки на рівні мотивацій і типів діяльності.

Руссю володіє не той, у кого влада сильніша і армія більше. Сучасний світ навчився блокувати свавілля держави і армії.

Хто зберігає сутність Русі, того і Русь.