Сила, гроші та інформація – це три вектори російських атак, спрямованих проти Заходу. Коли їх поєднувати, вони взаємодоповнюють­ся та стають ефективнішими. Серед мішеней, на які націлені ці атаки, й окремі особи, й цілі держави. Вбивства, отруєння, побиття та пограбування є прикладами силового вектора на ­мікрорівні. До цієї категорії можна зарахувати шантаж і насильство. Додайте сюди силування до певних дій.

На макрорівні Росії бракує військової потуги часів Радянського Союзу. Утім, вона дієво застосовує те, що зараз має в арсеналі. Російські ігри м'язами не призначені для того, щоб показати, ніби вона може перемогти НАТО в разі повномасштабного протистояння, бо не може. Однак позапланові та й інші військові навчання, надто із застосуванням систем протиповітряної оборони та ядерної зброї малої дальності, сигналізують, що РФ готова йти на раптову ескалацію конфліктів. Більшість мешканців Заходу, які вже звикли до самонавіяного спокою, характерного для періоду після 1991 року, вважають, що на такий ризик іти не варто.

І це знову ж таки ілюстрація того, як згадані вище вектори накладаються один на одного: коли до сили додати пропаганду, у результаті отримаємо залякування.

Читайте також: Європа та нова холодна війна: як дати відсіч російській агресії

Інший приклад якісного поєднання цих векторів – хакерські атаки та зливи інформації, які торік ми часто спостерігали в американській політиці та яких очікуємо на виборах у європейських країнах 2017-го. Крадіжки приватних даних із комп'ютерних мереж не надто відрізняються від проникнення в офіс: і те, і те є злочином. Щоправда, його наслідки не дуже відчутні, якщо здобуту таким способом інформацію не використати правильно. Особливо шкідливими такі атаки стають тоді, коли злочинці публікують украдені матеріали або передають їх у ЗМІ.

Росія використовує інформаційний вектор значно ефективніше, ніж це робив Радянський Союз за часів холодної війни. Інтернет забезпечує анонімність, миттєве поширення даних та доступність інформації. Усе, що треба, – надіслати з вигаданої адреси електронного листа й створити сайт, що скидається на правдоподібний. Якщо поводитися обачно, жодна людина не дізнається, хто ти. І за кілька секунд цілий світ ознайомиться з надісланим матеріалом. Телеграф та радіо й близько не давали таких можливостей, хоча якихось 30 років тому й ці технології були дивом.

Росія – не надто заможна країна. Однак вона вміє раціонально витрачати гроші. І робить це як приховано, так і відкрито. Росіяни підкуповують політиків і політичні партії; купують засоби масової інформації та соціальні активи, які можуть забезпечити значну інформаційну присутність (наприклад, спортивні клуби); виділяють гроші впливовим установам (приміром, аналітичним центрам та університетам); будують мости за допомогою торгівлі та інвестицій. Інформаційний вектор помножує бойовий потенціал.

Протидіяти цьому непросто. Ми переконані, що вести бізнес із Росією – не така вже й погана ідея. Адже, як казали римляни, pecunia non olet (гроші не пахнуть). Ми затяті пацифісти: вважаємо, що конфронтації треба вирішувати діалогами. Коли йдеться про інформаційний бік, виносимо на передній край справедливість, але не правду. Навіщо ламати голову й думати над тим, на чий бік стати, коли можна просто трактувати думку всіх сторін як таку, що має право на існування? І в середовищі, де вже повно "фальшивих новин" (раніше це називалося "неякісною журналістикою"), російська пропаганда не надто й виділяється.

Звісно, відповідати на ці процеси "путініза­цією" наших суспільств ніхто не збирається. Ціна свободи полягає в тому, що в такому середовищі люди припускаються помилок. І так має бути надалі.

Читайте також: Стратегії з минулого: варто пригадати два важливі уроки холодної війни

Та ми можемо ефективніше вимагати дотримання наших же законів. Скажімо, російські шпигуни мають боятися за свою особисту та професійну репутацію: їхня діяльність має нести ризик втрати роботи й ув'язнення. Але в реальності такі наслідки бачимо нечасто. Це яскраво продемонструвало скандальне повернення на роботу в британський університет фінського академіка, якого звинувачували в шпигунських діях у Данії на користь Росії.

Можна жорсткіше ставитися до посередників у дорогих костюмах, що задіяні в усіх цих справах та забезпечують ефективність грошового вектора російської політики. Західні банкіри, юристи та бухгалтери – найслабша ланка кремлівських фортифікацій. Ці люди знають, хто крав гроші й де вони ховаються. Ми маємо змусити їх розкривати всі ці таємниці. Крім того, можемо ізолювати та підривати роботу продавців дезінформації.

Стримування забезпечило нам перемогу в останній холодній війні. І цю ми можемо виграти в такий самий спосіб.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"